nasha_grupa

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » nasha_grupa » Лекции » Лекции по ОБЖД


Лекции по ОБЖД

Сообщений 1 страница 8 из 8

1

...

2

Вступна лекція

Безпека життєдіяльності як категорія
Наукові засади безпеки життєдіяльності
Виходячи з сучасних уявлень, безпека життєдіяльності є багатогран¬ним об'єктом розуміння і сприйняття дійсності, який потребує інтеграції різних стратегій, сфер, аспектів, форм і рівнів пізнання. Складовими цієї галузі є різноманітні науки про безпеку.
У всьому світі велика увага приділяється вивченню дисциплін, по¬в'язаних з питаннями безпеки. Згідно з Європейською програмою на¬вчання у сфері наук з ризиків «FОRМ-OSЕ» науки про безпеку мають світоглядно-професійний характер. До них належать:
- гуманітарні {філософія, теологія, лінгвістика);
- природничі (математика, фізика, хімія, біологія);
- інженерні науки (опір матеріалів, інженерна справа, електроніка);
- науки про людину (медицина, психологія, ергономіка, педагогіка);
- науки про суспільство (соціологія, економіка, право).
Науки про безпеку мають спільну та окремі частини.

Рис. 1.1. Структура наук про безпеку
Гуманітарні, природничі, інженерні науки, науки про людину та про суспільство є складовими галузі знань, яка зветься безпекою жит¬тєдіяльності, свого роду корінням генеалогічного дерева знань у сфері безпеки життєдіяльності. З цього, коріння «проросли» екологічна куль¬тура, соціальна екологія та інші науки.
Кроною цього дерева є охорона праці, гігієна праці, пожежна безпе¬ка, інженерна психологія, цивільна оборона, основи медичних знань, охоро¬на навколишнього природного середовища, промислова екологія, соціальна та комунальна гігієна і багато інших дисциплін.

Безпека життєдіяльності поки що не може вва¬жатися наукою, оскільки в ній відсутні деякі ознаки, обов'язково притаманні кожній науці, такі як особливі методи та структура досліджень тощо. Водночас є підстави вважати, що саме зараз вона формується як наука.
Основні поняття та визначення у безпеці життєдіяльності
Вивчення дисципліни «Безпека життєдіяльності» розпочнемо з назви, яку складають два слова «безпека» і «життєдіяльність».
Спочатку розглянемо термін «життєдіяльність».
«Життєдіяльність» складається з двох слів — «життя» і «діяльність», з'ясуємо зміст кожного з них.
Життя - це одна з форм існування матерії, яку відрізняє від інших здатність до розмноження, росту, розвитку, активної регу¬ляції свого складу та функцій, різних форм руху, можливість при¬стосування до середовища та наявність обміну речовин і реакції на подразнення.                     
Життя є вищою формою існування матерії порівняно з іншими — фізичною, хімічною, енергетичною тощо. Невід'ємною властивістю усього живого є активність. Активність є властивістю усього живого, тобто термін «життя» вже деякою мірою передбачає активну діяльність.
Діяльність є специфічно людською формою активності, необ¬хідною умовою існування людського суспільства, зміст якої полягає у доцільній зміні та перетворенні в інтересах людини навколишнього середовища.
Людина не лише пристосовується до навколишнього середовища, а й трансформує його для задоволення власних потреб, активно взаємодіє з ним, завдяки чому і досягає свідомо поставленої мети, що виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
0тже, під життєдіяльністю розуміється властивість люди¬ни не просто діяти в життєвому середовищі, яке її оточує, а процес збалансованого існування та самореалізації індивіда, групи людей, суспільства і людства загалом в єдності їхніх життєвих потреб і можливостей.
Перейдемо до визначення терміна «безпека».
Дуже часто можна зустріти визначення безпеки як «такий стан будь-якого об'єкта, за якого йому не загрожує небезпека».
Безпеку краще визначити як стан діяльності, за якого з визначеною ймовірністю виключено прояв небезпек або ж відсутня надзвичайна небезпека. Це визначення, як і попереднє, містить термін «небезпе¬ка», який сам потребує визначення. В спеціальній літературі можна зустріти такі визначення:
• небезпека — негативна властивість живої та неживої матерії, що здатна спричиняти шкоду самій матерії: людям, природному середовищу, матеріальним цінностям;
• небезпека — це умова чи ситуація, яка існує в наколишньому середо¬вищі і здатна призвести до небажаного вивільнення енергії, що може спри¬чинити фізичну шкоду, поранення та /чи пошкодження.
ДСТУ 2293-99 визначає термін «безпека» як. стан захищеності особи та суспільства від ризику зазнати шкоди.
У цьому визначенні поняття «безпека» присутній термін “ризик”. Більш детально з поняттям ризику, його вимірюванням та оцінкою ми будемо знайомитись далі. Тут же зазначимо, що ризик виникнення аварій, пошкоджень або виходу з ладу простих технічних пристроїв визначити не досить складно. Для складних же технічних систем, а тим більше для людини чи суспільства ризик — це категорія, яка має велику кількість індивідуальних ознак і характеристик, і математично точно визначити його надзвичайно складно, а інколи неможливо. В таких випадках ризик може бути оцінений лише завдяки експертній оцінці.
Тому наведемо ще одне визначення безпеки, яке ми і будемо використовувати надалі.   
Безпека - це збалансований, за експертною оцінкою, стан люди¬ни, соціуму, держави, природних, антропогенних систем тощо.
Безпека людини — це поняття, що відображає саму суть людського життя, її ментальні, соціальні і духовні надбання. Безпека людини — невід'ємна складова характеристика стратегічного напряму людства, що визначений ООН як «сталий людський розвиток”, такий розвиток, який веде не тільки до економічного, а й до соціального, культурного, духовного зростання, що сприяє гума¬нізації менталітету громадян і збагаченню позитивного загальнолюдсь¬кого досвіду.
Безпека життєдіяльності (БЖД) — це галузь знання та науково-практична діяльность, спрямована на вивчення загальних закономірностей виникнення небезпек, їхніх влас¬тивостей, наслідків їхнього впливу на., організм людини, ос¬нов захисту здоров'я та життя людини і середовища її про¬живання від небезпек, а також на розробку і реалізацію відповідних засобів та заходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини як у повсякденних умовах побуту та виробництва, так і в умовах надзвичайних ситуацій.             
Класифікація джерел небезпеки, небезпечних та шкідливих факторів
Небезпека — це негативна властивість матерії, яка проявляється у здатності її завдавати шкоди певним елементам Всесвіту, потенційне джерело шкоди. Якщо мова йде про небезпеку для людини, то це яви¬ща, процеси, об'єкти, властивості, здатні за певних умов завдавати шкоди здоров'ю чи життю людини або системам, що забезпечують життєді¬яльність людей.
Відчуття небезпеки має також глибоко індивідуальний відтінок, який головним чином залежить від:
а) рівня соціального і духовного розвитку особистості;
б) ситуації і суспільного устрою, які позитивно чи негативно впли¬вають на світосприйняття громадянина.
При ідентифікації небезпек необхідно виходити з принципу, «все впливає на все», тобто джерелом небезпеки може бути все живе і нежи¬ве, а підлягати небезпеці також може все живе і неживе.
Джерелами (носіями) небезпек є
• природні процеси та явища,         
• елементи техногенного середовища;     
• людські дії, що криють у собі загрозу небезпеки.

Небезпеки існують у просторі і часі і реалізуються у вигляді потоків енергії, речовини та інформації. Небезпеки не діють вибірково, а виник¬нувши, вони впливають на все матеріальне довкілля. Причинами, через які окремі об'єкти не страждають від певних небезпек або ж одні страж¬дають більше, а інші менше, є властивості самих об'єктів.
Номенклатура, тобто перелік можливих небезпек, налічує понад 150 найменувань і при цьому не вважається за повну. З метою аналізу, узагальнення та розробки заходів щодо запобігання негативних наслідків існує необхідність класифікації небезпек, джерел, що породжують їх, та тих чинників (факторів), які безпосередньо призводять до негатив¬ного впливу на людину.
Залежно від конкретних потреб існують різні системи класифікації — за джерелом походження, локалізацією, наслідками, збитками, сферою прояву, структурою, характером впливу на людину тощо. Найбільш вда¬лою класифікацією небезпек життєдіяльності людства за джерелами по¬ходження, на нашу думку, є така, згідно з якою всі небезпеки поділяють¬ся на чотири групи: природні, техногенні, соціально-політичні та комбіновані. Перші три вказують на те, що небезпеки за своїм похо¬дженням належать до трьох елементів життєвого середовища, яке ото¬чує людину - природного, техногенного (матеріально-культурного) та соціального. До четвертої групи належать природно-техногенні, природ¬но-соціальні та соціально-техногенні небезпеки, джерелами яких є комбінація різних елементів життєвого середовища.
Така класифікація майже збігається з класифікацією надзвичайних ситуацій, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 15.07.98 р. № 1099, згідно з якою надзвичайні ситуації (НС) на території України поділяються на: * НС техногенного, * НС природного, * НС соціаль¬но-політичного та * НС воєнного характеру.
Крім того, з такою класифікацією добре узгоджується класифікація небезпечних та шкідливих виробничих факторів, встановлена ГОСТ 12.0.003-74.                                      -
Природні джерела небезпеки — це природні об'єкти, явища при¬роди та стихійні лиха, які становлять загрозу для життя чи здоров'я людини (землетруси, зсуви, селі, вулкани, повені, снігові лавини, шторми, урагани, зливи, град, тумани, ожеледі, блискавки, астерої¬ди, сонячне та космічне випромінювання, небезпечні рослини, тва¬рини, риби, комахи, грибки, бактерії, віруси, заразні хвороби тва¬рин та рослин).
• Техногенні джерела небезпеки — це передусім, небезпеки, по-в 'язані з використанням транспортних засобів, з експлуатацією підіймаль¬но-транспортного обладнання, використанням горючих, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин та матеріалів, з використанням процесів, що відбуваються при підвищених температурах та підвищеному тиску, з використанням електричної енергії, хімічних речовин, різних видів ви¬промінювання (іонізуючого, електромагнітного, акустичного).
Джере¬лами техногенних небезпек є відповідні об'єкти, що породжують як наведені в цьому абзаці небезпеки, так і багато інши\, які, можливо, інколи не зовсім правильно було б називати техноген¬ними, але до них ми відносимо всі небезпеки, пов'язані з впли¬вом на людину об'єктів матеріально-культурного середовища. Та¬кою небезпекою, наприклад, можна вважати і виведену людьми породу собак — бультер'єр, яка небезпечна не лише для чужих людей, а навіть для свого господаря. До техногенних небезпеюслід також віднести виведені у військових лабораторіях бактерії, а також організми, створені методами генної інженерії.
• До соціальних джерел небезпек належать небезпеки, викли¬кані низьким духовним та культурним рівнем: * бродяжництво, * проституція, * п 'янство, * алкоголізм, * злочинність тощо. Джере¬лами цих небезпек є незадовільний матеріальний стан, погані умови проживання, страйки, повстання, революції, конфліктні ситуації на міжнаціональному, етнічному, расовому чи релігійному грунті.
• Джерелами політичних небезпек є конфлікти на міжнаціо¬нальному та міждержавному рівнях, духовне гноблення, політичний тероризм, ідеологічні, міжпартійні, міжконфесійні та збройні кон¬флікти, війни.
І все ж більшість джерел небезпек мають комбінований характер. Ось лише невелика їх частка:
• природно-техногенні небезпеки — смог, кислотні дощі, пилові бурі, зменшення родючості грунтів, виникнення пустель, та інші явища, по¬роджені людською діяльністю;
• природно-соціальні небезпеки—химерні етноси, наркоманія, епі¬демії інфекційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД та інші;
• соціально-техногенні небезпеки — професійна захворюваність, про¬фесійний травматизм, психічні відхилення та захворювання, викли¬кані виробничою діяльністю, масові психічні відхилення та захворю-вання, викликані впливом на свідомість і підсвідомість засобами масової інформації та спеціальними технічними засобами, токсикоманія.
Коли говорять про такі джерела небезпеки, як професійна захворюваність, профе¬сійний травматизм тощо, то мають на увазі не захворювання однієї особи, конкретний вид хвороби, травму чи нещасний випадок, а явище в певній галузі, регіоні, країні, яке призводить до зменшення продуктивного потенціалу суспільства, соціальної напруже¬ності, підвищення загальної захворюваності населення, а інколи і до соціальних конфліктів, які вже у свою чергу є носіями різного роду небезпечних та шкідливих факторів.
Слід чітко усвідомлювати, що наявність джерела небезпеки ще не означає того, що людині чи групі людей обов'язково повинна бути причинена якась шкода чи пошкодження. Існування джерела небез¬пеки свідчить передусім про існування або ж можливість утворення конкретної небезпечної ситуації, при якій буде причинена шкода. До матеріальних збитків, пошкодження, Шкоди здоров'ю», смерті або іншої шкоди приводить конкретний вражаючий фактор.
Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого се¬редовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і систе¬мам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути * фізичні, в тому числі * енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електро¬магнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що руха¬ються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), * хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впли¬вають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, при¬зводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), * біологічні (тва¬рини, рослини, мікроорганізми), * соціальні (збуджений натовп лю¬дей) та * психофізіологічні. Залежно від наслідків впливу конкретних вражаючих факторів на організм людини вони в деяких випадках (на¬приклад, в охороні праці) поділяються на шкідливі та небезпечні.
Шкідливими факторами прийнято називати такі чинники життє¬вого середовища, які призводять до погіршення самопочуття, знижен¬ня працездатності, захворювання і навіть до смерті як наслідку захво-рювання.                       
Небезпечними факторами називають такі чинники життєвого сере-дбвища, які призводять до травм, опіків, обморожень, інших пошкоджень організму або окремих його органів і навіть до раптової смерті.
Хоча поділ вражаючих факторів на небезпечні та шкідливі досить умовний, бо інколи неможливо віднести який-небудь фактор до тієї чи іншої групи, він ефективно використовується в охороні праці для орга¬нізації розслідування та обліку нещасних випадків та професійних за хворювань, налагодження роботи, спрямованої на розробку заходів і засобів захисту працівників, профілактику травматизму та захворюва-ності на виробництві.
За характером та природою впливу всі небезпечні та шкідливі факто¬ри поділяються на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні та психофізіо¬логічні.
Небезпечні та шкідливі фактори дуже часто бувають прихованими, неявними або ж такими, які важко виявити чи розпізнати. Це стосується будь-яких небезпечних та шкідливих факторів, так само як і джерел небезпеки, які породжують їх.
Взаємозв'язок між джерелом небезпеки, небезпечною ситуацією (не¬безпекою) та небезпечним фактором показано в табл. 1.1.
               Джерела небезпеки, небезпечні ситуації (небезпеки) та вражаючі фактори
Джерело небезпеки               Небезпечна ситуація (небезпека)               Вражаючий фактор
Електрична мережа    Обрив лінії електропередач Дотик до оголених        Напруга кроку; електричний  струм
                                   контактів Коротке замикання                                  Електричний струм. Підвищена 
                                                                                                                 температура; вогонь

Повінь                    Затоплення населеного пункту               Високий рівень води. Низька
                                                                                                                            температура

Автомобіль    Керування в нетверезому стані Порушення             Автомобіль, що рухається Автомобіль,
                                   правил руху Несправність                                що рухається. Залежно від виду 
                                                                                                                несправності

Необхідно мати на увазі, що поділ на джерело небезпеки, небезпеч¬ну ситуацію та небезпечний фактор проводиться залежно від завдання, яке ставиться, передусім, від рівня системи «людина - життєве середо-вище», яка розглядається.
Слід також знати, що одне джерело небезпеки може призводити до різного роду небезпечних ситуацій, а останні породжують різні вража¬ючі фактори. У свою чергу, вражаючі фактори можуть спричиняти утво-рення нових небезпечних ситуацій чи навіть джерел небезпек.
Сучасне життєве середовище, навіть побутове, не кажучи вже про виробниче, містить багато джерел небезпек. Це і електрична мережа та електроапаратура, система водопостачання, медикаменти, отруйні та пожежонебезпечні речовини, балкони, що знаходяться на висоті, мис¬ливська чи інша зброя тощо. Для того, щоб виникла реальна небезпеч¬на ситуація, необхідна причина або умова, своєрідний «пусковий ме¬ханізм», при якому потенційна небезпека переходить у реальну. Логіч¬ним процесом розвитку небезпеки, реалізації потенційної загрози є тріада «джерело небезпеки — причина (умова) — небезпечна ситуаціям.
Небезпека, як правило, проявляється у визначеній просторовій об¬ласті, яка отримала назву небезпечна зона. На рис. 1.3 наведено графічні варіанти взаємного розташування зони перебування людини та небез-печної зони.
Отже, найбільш небезпечна ситуація для людини виникає за таких умов:
- небезпека реально існує,
- людина знаходиться в зоні дії небезпеки;
- людина не має достатніх засобів захисту, не використовує їх або ці засоби неефективні.
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності
Системно-структурний підхід та системний аналіз — методологічна основа безпеки життєдіяльності
У природі і суспільстві окремі явища не існують відірвано одне від одного, вони взаємопов'язані та взаємозумовлені. У своїй діяльності ми повинні враховувати цю об'єктивну дійсність з її зв'язками та взає-мовідносинами. І якщо нам необхідно пояснити будь-яке явище, то передусім слід розкрити причини, що породжують його.
Головним методологічним принципом БЖД є системно-структурний підхід, а методом, який використовується в ній, — системний аналіз.
Системний аналіз — це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки та обгрунтування рішень стосов¬но складних питань.
Під системою розуміється сукупність взаємопов'язаних компо¬нентів, які взаємодіють між собою таким чином, що досягається певний результат (мета).

Під компонентами (елементами, складовими частинами) системи розум¬іють не лише матеріальні об'єкти, а й стосунки і зв'язки між цими об'єкта¬ми. Будь-який пристрій є прикладом технічної системи, а рослина, тварина чи людина — прикладом біологічної системи. Система, одним з елементів якої є людина, зветься ерготичною. Прикладами ерготичних систем є системи * «людина — природне середовище», * «людина — машина», * «людина — машина — навколишнє середовище» тощо.
Взагалі будь-який предмет може розглядатися як системне утворення. Системи мають свої властивості, яких немає і навіть не може бути у еле¬ментів, що складають її. Ця найважливіша властивість систем, яка зветься емерджентністю, лежить в основі системного аналізу.
Будь-яка система є складовою частиною іншої системи або ж вхо¬дить до іншої системи як її елемент. З іншого боку, окремі елементи будь-якої системи можуть розглядатися як окремі самостійні системи.
У сфері наук про безпеку системою є сукупність взаємопов'яза¬них людей, процесів, будівель, обладнання, устаткування, природ¬них об'єктів тощо, які функціонують у певному середовищі для за-безпечення безпеки.
Системою, яка вивчається у безпеці життєдіяльності, є система «людина — життєве середовище».
Системний аналіз у безпеці життєдіяльності — це мето¬дологічні засоби, що використовуються для визначення небезпек, які виникають у системі «людина — життєве середовище» чи на рівні її компонентних складових, та їх вплив на самопочуття, здо¬ров'я і життя людини.
Системний аналіз безпеки як метод дослідження сформувався на¬прикінці 50-х років XX ст., коли виникла нова наукова дисципліна, що зветься «Безпека систем».
Безпека систем — це наука, яка застосовує інженерні та уп¬равлінські принципи для забезпечення необхідної безпеки, вчасного виявлення ризику небезпек, застосування засобів по запобіганню та контролю цих небезпек протягом життєвого циклу системи та. з урахуванням ефективності операцій, часу та вартості.
Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності лю¬дини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закін¬чується природа і починається людина, причому не як біологічна істо¬та, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена не Богом чи природою, а людським генієм, його трудовою діяльністю. Навіть запах парфумів у цьому плані принципово відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти — природою.            .
Техногенне середовище, як правило, поділяють на побутове та виробниче.
Побутове середовище — це середовище проживання людини, що містить сукупність житлових будівель, споруд спортивного і куль¬турного призначення, а також комунально-побутових організацій і ус¬танов. Параметрами цього середовища є розмір житлової площі на людину, ступінь електрифікації, газифікації житла, наявність централь¬ного опалення, холодної та гарячої води, рівень розвитку громадсько¬го транспорту та ін.
Виробниче середовище — це середовище, в якому людина здійснює свою трудову діяльність. Воно містить комплекс підприємств, організацій, установ, засобів транспорту, комунікацій тощо. Виробниче середовище характеризується передусім параметрами, які специфічні для кожного ви¬робництва і визначаються його призначенням. Це вид продукції, яка виробляється на ньому, обсяги виробництва,  кількість працівників, продуктивність праці, енергомісткість, сировинна база,  відходи виробництва тощо.
Крім цих параметрів, є такі, що визначають умови праці та її безпеку: • загазованість, • запиленість, • освітленість робочих місць, • рівень акустичних коливань, вібрації, іонізуючої радіації, елект¬ромагнітного випромінювання, • пожежо- та вибухонебезпечність, • на¬явність небезпечного обладнання, засобів захисту працівників, • ступінь напруженості праці, • психологічний клімат та багато інших.
Але з точки зору безпеки життєдіяльності як навчальної дисципліни недо¬цільно розглядати окремо системи «людина — життєве середовище», що містять суто побутове чи суто виробниче середовище н.

Рівні системи «людина — життєве середовище»
Людське суспільство протягом усієї своєї історії існує, створюючи різного роду колективи — спільноти. Це зумовлено біологічною взає¬мозалежністю людей, перевагами співробітництва і розподілу праці, а також винятковою здатністю встановлювати взаємини через символічні комунікації. Спільна діяльність людей породжує складну систему-соці¬альних зв'язків, яка згуртовує індивідів у єдине соціальне ціле — соці¬альну спільноту і через неї у соціальну систему.
Соціальна спільнота — форма соціальної взаємодії; реально існую¬ча сукупність людей, об'єднаних відносно стійкими соціальними зв 'яз-ками, відносинами, яка має загальні ознаки, умови і спосіб життя, риси свідомості, культури, що надають їй неповторної своєрідності, цільності.
Соціальні спільноти[align=center][/align]
групові                масові                    Соціально-родинні                Етнічні Соціально-територіальні
класи,                     учасники суспільних               сім"я                             Етнос               Мешканці:
верстви,                  рухів                                      рід                        народність                 - житлових будинків
соціально –демог    аудиторія глядачів                 плем'я              нація меншина                 - сіл
рафічнігрупи проф   любительські об'єднан.                                                                        - району
есійнігрупи та ін.      ...                                                                                           - міста
                                                                                                                                           -області тощо
Здавна такі соціальні спільноти, як рід, сім'я, плем'я тощо, забезпе¬чували людям засоби до існування, репродукцію людини, спільну про¬тидію силам природи, іншим племенам тощо. Все це допомогло люд¬ству не тільки вціліти, а й закласти основи подальшого прогресу, роз¬витку цивілізації.
Функціонально соціальні спільноти спрямовують дії своїх членів на досягнення групової Мети. Ця мета може мислитися досить широко — від призначення, що має виконувати військовий колектив, до необхідності певної кількості людей про¬живати на спільній території (соціально-територіальна спільнота). Соціальні спільноти можуть виникати спонтанно (мимовільно) чи інституціоналізовано (організовано), бути формальними чи неформальними.
Будь-яка соціальна група може розглядатися як суб'єкт системи «лю¬дина — життєве середовище» і визначати рівень цієї системи. Отже, ми можемо говорити про рівень системи «людина — життєве середовищем з однієі особи, сім'ї, мешканців житлового будинку, мікрорайону, населе¬ного пункту тощо.
Для окремої людини, тобто коли ми говоримо про систему «людина — життєве середовище» з однією особою, всі інші люди та будь-які спільно¬ти є елементами життєвого середовища, а саме соціального середовища.
Для глобальної системи «людина — життєве середовище» всі люди є складовими загальнолюдської спільноти, а життєве середовище скла¬дається з природного — Землі та космічного простору, що оточує її, та техногенного середовища, створеного людством за всю історію його існування.
Ризик як оцінка небезпеки
Загальна оцінка та характеристика небезпек
Наслідком прояву небезпек є нещасні випадки, аварії, катастрофи, які супроводжуються смертельними випадками, скороченням трива¬лості життя, шкодою здоров'ю, шкодою природному чи техногенному середовищу, дезорганізуючим впливом на суспільство або життєді¬яльність окремих людей.
З метою уніфікації будь-які наслідки визначають як шкоду. Ко¬жен окремий вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої тери¬торії, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо. Найбільш універсальний кількісний засіб визначення шкоди — це вартісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті.
Другою, не менш важливою характеристикою небезпеки, а точніше мірою можливої небезпеки, є частота, з якою вона може проявлятись, або ризик.
Ризик (R) визначається як відношення кількості подій з небажа¬ними наслідками (п) до максимально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу:
R = n/N
Наведена формула дозволяє розрахувати розміри загального та групо¬вого ризику. При оцінці загального ризику величина N визначає макси¬мальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максималь-ну кількість подій у конкретній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. Зокрема, в групу можуть входити люди, що нале¬жать до однієї професії, віку, статі; групу можуть складати також транс¬портні засоби одного типу; один клас суб'єктів господарської діяльності тощо.
Для того, щоб пояснити, що будь-яка система, яка надає деякий рівень особистих, соціальних, технологічних, наукових або промислових пере¬ваг, містить необхідний, навіть обов'язковий елемент ризику, зробимо невеличкий відступ.
Отже, безпека є насправді відносним поняттям того, що не існує абсолютної безпеки для всіх обставин та умов. Просте запитання: «Яка безпека є достатньою?» не має простої відповіді. Вираз «безпека на 99,9%», що використовується для означення високого рівня гарантії або низького рівня ризику, особливо в рекламі, не може вважатися коректним.                                                     
Для того, щоб визначити серйозність небезпеки, існують різні кри¬терії.
Категорії серйозності небезпеки, представлені у табл. 1.2, встановлю¬ють кількісне значення відносної серйозності ймовірних наслідків не¬безпечних умов. Використання категорій серйозності небезпеки дуже корисно для визначення відносної важливості використання профілактичних заходів для забезпечення безпеки життєдіяльності, коли вона зас¬тосовується для певних умов чи пошкоджень системи. Наприклад, ситуації, які належать до категорії І (катастрофічні небезпеки), потребують більшої уваги, ніж віднесені до категорії IV (незначні небезпеки).
Таблиця 1.2 Категорії серйозності небезпек
Вид                   Категорія Опис нещасного випадку
Катастрофічна                І Смерть або зруйнування системи
Критична                               ІІ Серйозна травма, стійке захворювання,суттєве пошкодження у системі
Гранична                              III Незначна травма ,короткочасне захворювання,  пошкодження у системі
Незначна                               IV Менш значні, ніж у категорії III травми, захворювання, пошкодження у
                                                                системі

Рівні ймовірності небезпеки, представлені у табл. 1.3, є якісним відображенням відносної ймовірності того, що відбудеться небажана подія, яка є наслідком неусунутої або непідконтрольно'і небезпеки. Базуючись на вищій імовірності небезпеки будь-якої системи, можна дійти виснов¬ку щодо специфічних видів діяльності людей. Тому, використовуючи водночас методики визначення серйозності і ймовірності небезпеки, можна визначити, вивчити небезпеки, віднести їх до певного класу і вирішити їх, виходячи з серйозності небезпеки, потенційно імовірних наслідків та ймовірності, якщо такі наслідки будуть мати місце.

Таблиця 1.3 Рівні ймовірності небезпеки
Вид        Рівень Опис наслідків
Часта                 А Велика ймовірність того, що подія відбудеться
Можлива                 В               Може трапитися декілька разів за життєвий цикл
Випадкова С              Іноді може відбутися за життєвий цикл
Віддалена                 D Малоймовірна, але можлива подія протягом життєвого циклу
Неймовірна Е Настільки малоймовірно, що можна припустити, що пока небезпека ніколи не   
                                                відбудеться

Наприклад, якщо зіткнення літаків у повітрі, без сумнівів, буде класифікуватися як категорія 1 (катастрофа), то її можливість або ймовірність буде віднесена до рівня В (незначна), виходячи зі статистики випадків зіткнення літаків у повітрі. Зусилля, спря¬мовані на зменшення шкоди від такого роду випадків, зійдуть до здійснення специфічного, але відносно незначного контролю для запобігання подібної ситуації. І навпаки, зіткнення двох автомобілів на переповненій автостоянці може бути класифіковане як незначна, (категорія IV) подія з ймовірністю, що належить до рівня А (часта) або рівня В (мож¬лива). Зусилля у цьому випадку будуть сфокусовані на забезпеченні дешевого та ефек¬тивного контролю через високу імовірність цієї події: знаки, які вказують напрямок руху автомобільного транспорту, широкі місця для чаркування, обмеження швидкості, усунення нерівностей, що примушують зменшити швидкість тощо є прикладом такого контролю.
Звідси випливає, що коли потенційна небезпека події буде віднесена докатегорії І (катастрофічна) з рівнем імовірності А (часта), то всі зусил¬ля без сумнівів потрібно спрямовувати на виключення цієї небезпеки з конструкції або забезпечити посилений контроль до запуску системи або проекту.
Легко помітити, що серйозна небезпека може бути припустимою, якщо може бути доведено, що її ймовірність надто низька, так само може бути припустимою вірогідна подія, якщо може бути доведено, що результат її незначний. Ці міркування дають підстави для припу¬щення, що ймовірність припустимого ризику небезпеки обернено про¬порційна її серйозності.

Концепція прийнятного (допустимого) ризику
Вище було показано, що ризик — це усвідомлена можливість небез¬пеки, або ж ймовірність небезпеки, яка визначається як відношення кількості подій з небажаними наслідками до максимально можливої їх кількості за конкретний період часу.
Характерним прикладом визначення загального ризику може служити розрахунок чис¬лового значення загального ризику побутового травматизму зі смертельними наслідками. Відповідно до статистичних даних за 1998р. в Україні загинула у побутовій сфері 68271 людина. Поразитись на смертельну небезпеку в побуті практично міг кожен із загальної кількості громадян, що-проживали в Україні за цей період, тобто N = 50 100 000 осіб.  Відтак числове значення загального ризику смертельних випадків у побутовій сфері 1998р. становитиме:
R =68271/ 50 100 000 = 0,001362
З розглянутого прикладу випливає, що з кожного мільйона грома¬дян, які проживали в Україні, в побутовій сфері загинули 1998 р. 1362 особи. В охороні праці для характеристики рівня травматизму використовується коефіцієнт частоти,.який показує кількість травмо¬ваних чи загиблих на 1 000 працюючих. Якщо його використати для наведеного прикладу, то можна сказати, що рівень смертельного по¬бутового травматизму в Україні 1998 р. становить 1,362.
Табл.1.5 містить статистичні дані про загальну кількість населен¬ня України, чисельність працюючих, кількість загиблих та травмова¬них на виробництві і в побуті у 1997—1998 роках. Аналізуючи наве¬дені в цій таблиці дані, доходимо висновку, що рівень побутового травматизму в нашій країні у 13 разів перевищує рівень виробничого травматизму, що на один смертельний нещасний випадок припадає ЗО нещасних випадків, які закінчуються травмою. Використовуючи інші дані, можна визначити ризик травматизму від окремих джерел небезпеки в різних галузях виробництва чи в різних країнах.

Таблиця 1.5 Стан травматизму в Україні у 1997- 1998 роках

Показник Рік
                                                                                         1997 1998
Загальна кількість населення                                                 50 500 000 50 100 000
Чисельність працюючих                                                  15 794245 14 805717
Загальна кількість травмованих у побуті Не знайдено                 2000000

Кількість загиблих у побуті                                                            72929 68271
Загальна кількість травмованих на виробництві                         54510               47531
Кількість загиблих на виробництві                                         1  646               1 551
К (загальний у побуті)                                                Не знайдено              39,9
К (загальний на виробництві                                                                  3,5                3,2
К (смертельний у побуті)                                                          1,444 1,362
К (смертельний на виробництві)                                                          0,104 0,105

За ступенем припустимості ризик буває знехтуваний, прийнятний, граничне допустимий, надмірний.
Знехтуваний ризик має настільки малий рівень, що він перебу¬ває в межах допустимих відхилень природного (фонового) рівня.
Прийнятним вважається такий рівень ризику, який суспільство може прийняти (дозволити), враховуючи техніко-економічні та соціальні можливості на даному етапі свого розвитку.
Гранична допустимий ризик — це максимальний ризик, який не повинен перевищуватись, незважаючи на очікуваний результат.
Надмірний ризик характеризується виключно високим рівнем, який у переважній більшості випадків призводить до негативних наслідків.
На практиці досягти нульового рівня ризику, тобто абсолютної безпеки, неможливо.
Через це вимога абсолютної безпеки, що приваблює своєю гуманні¬стю, може обернутися на трагедію для людей. Знехтуваний ризик у теперішній час також неможливо забезпечити з огляду на відсутність технічних та економічних передумов для цього. Тому сучасна концеп¬ція безпеки життєдіяльності базується на досягненні прийнятного (до¬пустимого) ризику.
Сутність концепції прийнятного (допустимого) ризику поля¬гає у прагненні створити таку малу безпеку, яку сприймає суспільство у даний час.
Прийнятний ризик поєднує технічні, економічні, соціальні та політичні аспеї ти і є певним компромісом між рівнем безпеки й можливостями її досягненн. Розмір прийнятного ризику можна визначити, використовуючи витратний Мі ханізм, який дозволяє розподілити витрати суспільства на досягнення задана рівня безпеки між природною, техногенною та соціальною сферами. Необхідно підтрі мувати відповідне співвідношення витрат у зазначених сферах, оскільки порушеь ня балансу на користь однієї з них може спричинити різке збільшення ризику і йог рівень вийде за межі прийнятних значень.
На рис. 1.4 наведено графік, який ілюструє спрощений приклад визначення прш нятного ризику. З цього графіка видно, що із збільшенням витрат на забезпечена безпеки технічних систем технічний ризик зменшується, але зростає соціальна економічний. Витрачаючи надмірні кошти на підвищення безпеки технічних сис тем в умовах обмеженості коштів, можна завдати збитків соціальній сфері наприклад, погіршити медичну допомогу.

Витрати на безпеку
Рис. 1.4. Визначення прийнятного ризику.
Сумарний ризик має мінімум при визначеному співвідношенні інве-1 стицій у технічну та соціальну сфери. Цю обставину потрібно врахо¬вувати при виборі ризику, з яким суспільство змушене ми¬ритися.
Максимально прийнятним рівнем індивідуального ризику загибелі людини звичайно вважається ризик, що дорівнює 10-6 на рік. Малим вважається індивідуальний ризик загибелі людини, що дорівнює 10-8 на рік.
Концепція прийнятного ризику може бути ефективно застосова¬на для будь-якої сфери діяльності, галузі виробництва, підприємств, організацій, установ.
Управління ризиком
Основним питанням теорії ї практики безпеки життєдіяльності є питання підвищення рівня безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети, як правило, в будь-якій системі чи ситуації можна кількома шляхами. Такими шля¬хами, наприклад, є:
• повна або часткова відмова від робіт, операцій та систем, які ма ють високий ступінь небезпеки;
• заміна небезпечних операцій іншими менш небезпечними;
• удосконалення технічних, систем та об'єктів;
• розробка та використання спеціальних засобів захисту;
• заходи організаційно-управлінського характеру, в тому числі конт¬роль за рівнем безпеки, навчання людей з питань безпеки, стимулю¬вання безпечної роботи та поведінки.
Для того, щоб надати перевагу конкретним заходам та засобам або певному їх комплексу, порівнюють витрати на ці заходи та засоби і рівень зменшення шкоди, який очікується в результаті їх запровадження. Такий підхід до зменшення ризику небезпеки зветься управління ризиком.
У питаннях управління ризиком не останнє місце посідає вартість цього управління.
Рис.1.5, запозичений з довідника «Менеджмент ризику», графічно ілюструє модель індексу витрат, що очікуються, яка базується на вар¬тості витрат у системі порівняно з вірогідністю дих витрат. Прийнят¬на вартість небезпечної ситуації визначена індексом п'ять (насправді можна використовувати будь-який індекс; це призведе лише до зміни нахилу Ліни). Приклад на цьому малюнку має відношення тільки до матеріальних втрат. Можлива шкода персоналу (смерть, травми, зах¬ворювання) в даному прикладі не розглядається. В разі шкоди персо¬налу значення втрат у системі та пов'язані з цим витрати повинні бути переглянуті через важливість збереження людського життя.
На ційфпотетичній ілюстрації показана система, в якій допускається прийнятною ймовірність небезпечної ситуації 1 з 1000, якщо витрати менші або дорівнюють $5000 Так само була запроектована втрата $5 млн, якщо можливість такої ситуації — 1 з 1 млн була б прийнятним ризиком. Вико¬ристовуючи цю концепцію як базову лінію, можна визначити якісні та кількісні межі для будь-яких інійих ситуацій. Проте, оскільки залежність вартості витрат від ризику встановлюється на фазі розробки проекту, в процесі йото реалізації іноді стає очевидним, що деякі обставини змушують збільшити ризик порівняно з програмованим.

Вірогідність втрат
Рис. 1.5. Індекс втрат, що очікуються
Іншим аспектом того, як встановлюється співвідношення витрат з розміром прийнятного ризику, є можливість контролювання чи лікві¬дації ризику.
Деякі небезпеки, що мають відносно низький рівень ризику, вважа¬ються неприпустимими, тому що їх досить легко контролювати та ліквідувати.
поряд з іншими його характеристиками — вартістю, технологічністю, якістю тощо.

1.3.4. Якісний аналіз небезпек
Вище було показано, що кожна система чи операція не гарантуй абсолютної безпеки. Та все ж доки ми не маємо 100% безпеки, ми намагає¬мося, наскільки це можливо, наблизитися до цієї мети. З плином часу різні заходи та методи, які використовуються для вирішення відповідних задач, удосконалюються, збільшуючи наші можливості у дослідженні систем, визначенні небезпек, виключенні або контролі за цими небезпеками, зниженні ризику до прийнятного рівня при роботі з цими системами. Аналіз небезпек починають з грубого дослідження, яке доз¬воляє в основному ідентифікувати джерела небезпек. Потім, при необх¬ідності, дослідження можуть бути поглиблені і може бути виконаний детальний якісний аналіз. Методи циуаналізів та прийоми, які викори¬стовуються при Їх виконаині, відомі під різними назвами. Нижче наведені основні з цих загальних інструментів.
Типи аналізу:
попередній йналіз небезпек (ПАН) .
системний аналіз небезпек (САН)
підсистемний аналіз небезпек (САН)
аналіз небезпеки робіт та обслуговувстня(АНРО)
Методи піа прийоми, що використовуються при аналізах:
аналіз пошкоджень та викликаного ними ефекту (АПВЕ)
аналіз дерева помилок (АДПд)
аналіз ризикупомилок (АРП)
прорахунки менеджментута дерева ризику (ПМДР);
аналіз потоків та перешкод енергії (АППЕ)
аналіз поетапного наближення (АПН)
програмний аналіз небезпек (ПрАН)
аналіз загальних причин поломки (АЗПП)
причинно-наслідковий аналіз (ПНА)
аналіз дерева подій (АДПд)
Метою даного навчального посібника не є вивчення перелічених вище методів та прийомів аналізу небезпек. Існує велика кількість наукових та технічних праць на цю тему, які рекомендується вивчати тим, хто хоче отримати більш повні та деталізовані поради з приводу застосу¬вання методів аналізу небезпек.
Доцільне ознайомитися з основами принаймні двох з наведених вище методик, а саме з попереднім аналізом небез¬пек (ПАН) та аналізом дерева помилок (АДП).
Попередній аналіз небезпек — це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в системі, їх розвитку та рекомендації щодо контролю. ПАН є першою спробою в процесі безпеки систем визначити та класифікувати небезпеки, які мають місце в си¬стемі. Проте в багатьох випадках цьому аналізу може переду¬вати підготовка попереднього переліку небезпек.
ПАН звичайно виконується у такому порядку:
— вивчають технічні характеристики об'єкта, системи чи процесу, а також джерела енергії, що використовуються, робоче середовище, матеріали; встановлюють їх небезпечні та шкідливі властивості;
—визначають закони, стандарти, правила, дія яких розповсюджуєть¬ся на даний об'єкт, систему чи процес;
— перевіряють технічну документацію на й відповідність законам, правилам, принципам і нормам безпеки;
— складають перелік небезпек, в якому зазначають ідентифіковані дже¬рела небезпек (системи, підсистеми, компоненти), чинники, що, викликають шкоду, потенційні небезпечні ситуації, виявлені недоліки.
При проведенні ПАН особливу увагу приділяють наявності вибухо-пожежо-небезпечних та токсичних речовин, виявлен¬ню компонентів об'єкта, в яких можлива їх присутність, потенційна небезпечна ситуація від неконтрольованих реакцій чи при перевищенні тиску.
Після того, коли виявлені крупні системи об'єкта, які є джерелами небезпеки, їх можна розглядати окремо і досліджувати більш детально за допомогою інших методів аналізу, перелік яких наведено вище.
Існують базові запитання, на які обов'язково необхідно відповісти, коли проводять ПАН, незважаючи на те, що деякі з них можуть здава¬тися занадто простими. Якщо ці запитання не розглянути, то існує ризик неповного аналізу безпеки системи. Вся простота чи очевидність має схильність приховувати деякий рівень прихованої небезпеки. Базові запитання, які мають бути вирішені, включають наступні:
 який процес/система аналізуються?
 чи залучені до цієї системи люди?
 що система повинна звичайно робити?
 чого, система не повинна робити ніколи?
 чи існують стандарти, правила, норми, які мають відношення до Системи?                             
 чи використовувалась система раніше?
 що система виробляє?
 які елементи включено в систему?
 які елементи вилучено з системи?
 що може спричинити появу небезпеки?
 як оцінюється ця поява?
 що і де є джерелами та перешкодами енергії?
 чи існує критичний час для безпечності операцій?
 які загальні небезпеки притаманні системі?
 як може бути покращений контроль?
 чи сприйме керівництво цей контроль?
    Аналіз дерева помилок (АДП) вважається одним з найбільш корис¬них аналітичних інструментів у процесі системної безпеки, особливо при оцінці надзвичайно складних або деталізованих систем. Завдяки тому, що він використовує дедуктивний логічний метод (тобто посту¬пово рухається від загального до часткового), він дуже корисний при дослідженні можливих умов, які можуть призвести до небажаних наслідків або яким-небудь чином вплинути на ці наслідки. Як відомо більшості професійних інженерів з охоро'ни праці, які мають досвід розслідувань нещасних випадків, небажані події рідко відбуваються піц впливом тільки одного чинника. Через це при аналізі дерева помилок в процесі системної безпеки небажану подію відносять до кінцевої події. Це - загальний, або відомий, результат можливого ряду подій, харак¬тер яких може чи не може бути відомий, поки не проведено розсліду¬вання.
Хоча АДП є передусім інструментом для аналізу помилок, він може також викорис¬товуватись для оцінки необхідних дій, які б наблизили бажану подію. Будуючи дерево, яке описуе усі події, які повинні відбутись, щоб здійснилась кінцева подія, аналітик може використовувати АДП ЯК метод для створення основи промислової програми тех¬ніки безпеки.     
Для того, щоб необхідним чином побудувати дерево помилок, аналітик повинен насамперед володіти широким знанням системи чи процесу дослідження.
Створення дерева помилок починається з визначення кінцевої події. Ця подія може мати широкий та загальний характер — відмова чи пошкодження системи, або вузький та специфічний, коли порушується функціонування компонента X. Ця кінцева подія буде розташовуватись на верхівці дерева помилок, а всі наступні події, які ведуть до головної, будуть розташовуватись як гілки на дереві.

увеличить

увеличить

3

2.1. Людина як біологічний та соціальний суб'єкт
2.1.1. Людина та її біологічні і соціальні ознаки
Значення терміна «людина» багатогранне, про що свідчить понятій¬ний апарат наук, які вивчають людину.
Філософію цікавить людина з точки зору її становища у світі пере¬дусім як суб'єкта пізнання і творчості.
Психологія аналізує людину як цілісність психологічних процесів, властивостей і відносин: темпераменту, характеру, здібностей, вольо¬вих властивостей тощо, тобто психологія шукає стабільні характери¬стики психіки, які забезпечують незмінність людської природи.
Якщо економічна наука припускає, що людина здатна на раціональ¬ний вибір, то психологія виходить з того, що мотиви людської пове¬дінки здебільшого ірраціональні і незбагненні. Історики, навпаки, проявляють інтерес до того, як під впливом куль-турно-історичних факторів змінюється людська істота.
Соціологія досліджує людину насамперед як особистість, як елемент соціального життя, розкриває механізми її становлення під впливом со¬ціальних факторів, а також Шляхи і канали зворотного впливу особис¬тості на соціальний стан.
Життя — це особлива форма руху матерії зі специфічним обміном речовин, самовідновленням, системним управлінням, саморозвитком, фізичною і функціональною дискретністю живих істота їх суспільних конгломерантів. З цього досить складного визначен¬ня виведемо головне: життя можна розглядати як послідовний, упорядкований обмін речовин і енергії.

Людина як частина природи є біологічним суб'єктом. За своєю тілес¬ною будовою й фізіологічними функціями людина належить до тварин¬ного світу. Характерно, що з погляду біології принципової різниці між людиною і тваринним світом немає.
Найхарактернішою ознакою людини є свідомість. Свідомість не тільки в плані осмислення життєвої ситуації й пізнання навколишньої дійсності — такий рівень свідомості властивий навіть тваринному світу, — а з погляду здатності розмірковувати над зовнішніми обставинами, над своїми зв'язка¬ми з ними й з іншими людьми, заглиблюватись в себе, щоб досягти злагоди з собою, зліетою усвідомлення сенсу власного буття у світі.
Отже, найголовніша відмінність між людиною і тваринним світом полягає у способі життя. Тваринне життя здійснюється природним чином, тобто як існування, людське — суспільним, соціальним, як життєдіяльність. Все що є в суспільстві, як і саме суспільство, — результат людської діяльності.
Зміст і характер людського життя визначається способом людської діяльності, головними чинниками якого є засоби виробництва та спілкування.

2.1.2. Діяльність людини

На основі того, що людська діяльність являє собою систему усві¬домлених цілеспрямованих дій, що передбачає зміну або перетво¬рення навколишнього світу, можна сформулювати таке визначення:
* Діяльність — це активна взаємодія людини з навколишнім се¬редовищем, завдяки чому вона досягає свідомо поставленої мети, яка виникла внаслідок прояву у неї певної потреби.
* Потреби — це нужда, необхідність для людини того, що забезпечує її існування і самозабезпечення
Потреби поділяються на групи:
• фізіологічні і сексуальні (у відтворенні людей, в їжі, дцханні, рухові, одязі, житлі, відпочинку);
• екзистенціальні (це потребц у безпеї^і свого існування, впевненості у завтрашньому дні, стабільності суспільства, гарантованості праці);
• соціальні (у належності до колективу, групи чи спільноти у спілку¬ванні, ~турботі про інших та увазі до себе, в участі у спільній трудовій діяльності);
• престижні (у повазі з боку інших, їх визнанні ти високій оцінці своїх якостей, у службовому зростанні і високому статусі у суспільстві);
• особистісні (у самовираженні, у самореалізаци (або самоактуалізації), тобто в діяльному прояві себе як самостійної, оригінальної, творчої особи¬стості;
• духовні (потреби в нових знаннях про навколишній світ, в само¬пізнанні, залученні до наук, мистецтв тощо)   
Перші дві групи потреб є первинними і вродженими, чотири інші набутими.
Види діяльності забезпечують існування людини та її формування як особистості. До видів діяльності належать' праця, гра, навчання, спілкування. До типів діяльності належать такі, що будуються за озна¬ками суспільних відносин, потреб та предметів (рис 2.1):     

• перетворювальна: предметна – люди, природа, матеріальні цінності
• соціальна: люди – управління, освіта, лікування
• духовно-пізнавальна: дослідження – теоретичні, прикладні, практичні
• ціннісно-орієнтаційна: пізнання світу з позицій добра і зла (мораль, ідеологія)
• комунікативна
• художньо-творча: пізнання світу в художніх образах
• Споживча
Ми підходимо до людини з трьома різними вимірами її суті: біологі¬чним, психічним і соціальним. Під психічним розуміємо внутрішній духов¬ний світ людини — її волю, переживання, пам'ять, характер, темпера¬мент тощо.
Соціальне і біологічне Існують у нерозривній єдності. Біологічне, при¬родне, можна спрощено назвати системою, «що живе», а соціальне — «як живе». Але і «що живе» і «як живе» злилися в єдине ціле, в соціаль¬ну істоту на ім'я Людина. Природне функціонування її організму со-ціально зумовлене, залежить від тих об'єктивних історичних умов, в яких вона живе і які нею ж створені шляхом перетворення навколиш¬нього середовища.
*Людина являє собою цілісну єдність біологічного, психічного і соціального рівня. При цьому людський індивід — це не проста арифметична сума біологічного, психічного і соціального, а Їх інтег¬ральна єдність, яка є основою до виникнення нового якісного ступеня — особистості.
Особистість — це міра цілісності людини, що включає в себе  усю множину взаємопов'язаних характеристик і елементів.
Головною підсумковою властивістю особистості виступає світогляд. Особливим компонентом особистості є її моральність.
Мета життя людини розвивається в різноманітних видах діяльності — в праці, вихованні, сімейному житті, захопленні наукою, літературою і мистецтвом, в активній суспільній діяльності тощо. При цьому праця — не самоціль, а реальна основа створення об'єктивних умов для того, щоб кожна людина могла проявити себе, розгорнути свої здібності, виявити таланти.
Коли ми говоримо про життя, то необхідно розглянути і протилеж¬не йому поняття — смерть. З усвідомленням кінцевого людського осо¬бистого буття можна зрозуміти ціль життя, пізнати людину, зрозуміти те, що природа або Творець створили цю конкретну людину, усвідомити цінність і неповторність людського життя, тобто бережливого ставлен¬ня до неї.
2.2. Середовище життєдіяльності
Розглядаючи безпеку людини як поняття, що стосується сутності люд¬ського життяу сфери її діяльності і взаємозв'язків з навколишнім середови-щем, ми повинні розглянути таке поняття, як «середовище», в якому живе і діє людина (загальне поняття «середовище» було розглянуто у розділі 1.2.2).
Життєдіяльність організму людини як складової біологічної системи протікає в певних межах, установлених природою. Умови обстановки у навколишньому середо¬вищі в межах природних змін його параметрів називаються нормальними умовами.
2.2.1. Природне середовище
* Навколишнє природне середовище в ширшому розумінні —- косміч¬ний простір, а в вужчому — біосфера, зовнішня оболонка Землі, яка охоплює частину атмосфери, гідросферу і верхню частину літосфе¬ри, що взаємозв'язані складними біогеохімічними циклами міграції речовин І енергії.
• Атмосфера — це газова оболонка Землі, яка обертається разом з нею.
3 віддаленням від Землі змінюється не тільки густина повітря, а й його склад. Склад повітря залишається порівняно постійним на висотах до 100 км.. До складу атмосфери входять азот — 78,08%, кисень — 20,95% і аргон — 0,93%. На частку вуглекислого газу, неону, гелію і всіх інших газів, які присутні у повітрі в мікрокількості, припадає лише трохи більше 0,04%.
• Атмосферне повітря — один з найважливіших природних ре¬сурсів, без якого життя'на Землі було б абсолютно неможливим. Атмос¬ферний кисень Оу необхідний для дихання людей, тварин, Переважної більшості рослин і .мікроорганізмів. Організму людини і тварин необхід¬ний постійний приток кисню. Основне джерело утворення кисню — це фотосинтез зелених рослин. Підраховано, що рослини за рік виділяють в атмосферу близько 70 млрд т кисню. Близько 80% всього кисню в ат¬мосферу постачає„морський фітопланктон, 20% виробляє наземна рос¬линність.
• Вуглекислий газ — обов'язковий компонент фотосинтезу рослин.
Рослини за рік поглинають близько 100млрд т оксиду вуглецю, тобто близько 6% усього наявного вмісту його в атмосфері. Важливим фактором стабілізації вмісту оксиду вуглецю є світовий океан, у водах якого розчинено принаймні в Сто разів більше, оксиду вуглецю, ніж його є у всій атмосфері.
Атмосфера регулює теплообмін Землі з космічним простором, впли¬ває на її радіаційний та водяний баланс. Одним з найважливіших фак¬торів, що визначають стан атмосфери, є її взаємодія з океайом, проце¬си газообміну і теплообміну між ними суттєво впливають на клімат Землі.
• Гідросфера (грец. - вода, - куля) — це водяна оболонка Землі. До надземної частини гідросфери, що вкриває 70% поверхні Земної кулі, належать океани, моря, озера, ріки, а також льодовики, в яких вода перебуває у твердому стані. Основна части¬на води (понад 80%) перебуває у глибинних зонах Землі — в її мантії. Підземна частина гідросфери охоплює грунтові, підґрунтові, напірні й безнапірні води, трІщиннІ води і води карстових порожнин у лег¬корозчинних гірських породах (вапняках, гіпсах тощо).
УСІ форми водних мас переходять одна в одну у процесі перетворення. Вода у біосфері перебуває у безперервному русі, бере участь у геологічному та біологічному кругообігах речовин.
Вода є основою існування життя на Землі.
Вода — своєрідний мінерал, який забезпечує існування живих організмів на Землі. Живі організми на 60— 98% складаються з води і всі їхні життєві функціональні процеси пов'язані з водою. Обмін речовин в організмах можливий лише за наявності води, бо майже всі хімічні, колоїдно-хімічні та фізіологічні процеси відбуваються у водних розчинах органічних та 'неорганічних речовин або за обов'язкової участі в них води.
Втрата організмом  10—20% води веде до його загибелі. Без води людина може прожити не більше 5 діб.
Показники хімічного складу води визначаються нормами вмісту — гранично допустимими концентраціями (ГДК) речовин, які з'яви¬лися у природній воді внаслідок промислового, сільськогосподарсь¬кого і комунально-побутового забруднення. ГДК обмежують загальну мінералізацію води, вміст хімічних речовин, загальну жорсткість і рН.
Наша планета Земля є стиснутою з полюсів кулею — геоїдом. Будова Землі неоднорідна. Вона складається з трьох оболонок — земної кори, мантії та ядра, де різко змінюються швидкості пружних сейсмічних хвиль викликаних землетрусами або штучними вибухами.
Літосфера є середовищем усіх мінеральних ресурсів, одним з основа¬них суб'єктів антропогенної діяльності людини. У верхній частині кон¬тинентальної земної кори розвинені ґрунти, значення яких для людини важко переоцінити.
Ґрунт — органічно-мінеральний продукт багаторічної (сотні та тисяч років) спільної діяльності живих організмів, води, повітря, сонячного тепла та світла — є одним з найважливіших природ¬них ресурсів. Залежно від кліматичних і реолого-географічних умов ґрунти мають товщину від 15—25 см до 2—3 м.
Ґрунти виникли разом із живою речовиною і розвивалися під впливом діяльності рослин, тварин і мікроорганізмів, доки не стали дуже цінним для людини родючим субстрактом. Сучасні ґрунти складаються із суміші мінеральних часток (продукти руйну¬вання гірських порід) та органічних речовин (продукти життєдіяльності біоти та мікро¬організми і гриби). Ґрунти відіграють величезну роль у кругообігу води, речовин І вугле¬кислого газу.Ґрунти мають велике значення для життя. Без грунту не можливе жит¬тя рослин і тварин на суші.
2.2.2. Техносфера
Людина давно живе не в «природі», а мешкає в середовищі, антропо¬генне зміненому, трансформованому під впливом своєї діяльності. В життєвому циклі людина і навколишнє середовище утворюють постійно діючу систему «людина — довкілля».
* Довкілля — навколишнє середовище людини, зумовлене в даний момент сукупністю факторів, здатних чинити пряму або непряму, негайну або віддалену дію на людину, її здоров'я і життя.
* Техносфера — це регіон біосфери в минулому, перетворений люди¬ною за допомогою прямого або непрямого впливу технічних засобів з метою найкращої відповідності своїм матеріальним і соиіально-економічним потребам.
Середня тривалість життя людей становила
мідний, бронзовий, залізний віки —30 років
до початку XIX століття - 35-40 років
на прикінці XX століття — 60-63 роки
Але створення руками і розумом людини техносфери, призначеної мак¬симально задовольняти її потреби в комфорті і безпеці, призвела до пошкодження і вичерпання природних ресурсів, зміни регенераційних механізмів біосфе¬ри, деформації сформованого протягом багатьох мільйонів років природно¬го кругообігу речовин та енергетичних потоків на планеті, порушення дина¬мічної рівноваги глобальної земної соціоекосистеми.
У глобальній екосистемі, біосфері, яка є єдиним цілим, ніщо не може бути вигнано або втрачено, не може бути об'єктом загального поліпшення. Усе, що добуто з неї людською працею, повинно бути повернене.
Щоб жити, людина має забезпечити своє життя, насамперед мате¬ріально.       
* Людство вступає в нову еру — інформаційну. Основним видом   економічної діяльності стає виробництво, збереження і розповсюдження інформації.

2.2.3. Ноосфера
Тварини та рослини своєю діяльністю за життя та біомасою після смерті мільярди років створювали та вдосконалювали умови, сприят¬ливі для життя, тобто біосферу перш ніж з'явилася людина, котра через кілька сотень тисяч років стала руйнувати ЇЇ своєю нерозумною діяльністю.
Сучасне розуміння біосфери було запроваджено видатним україн¬ським ученим В.І.Вернадським.
В.І.Вернадський дав таке визначення біосфери: «Біосфера являє собою оболонку життя — область існування живої речовини». Він зазначив, що жива речовина, як і біосфера, має свою особливу організованість. Організованість не є механізмом, вона різко відрізняється від механізму тим, що безперервно перебуває в становленні, у русі всіх її найдрібнІших матеріальних та енергетичних частинок.
Аналізуючи процеси у біосфері землі, В.І.Вернадськйй дійшов вис¬новку, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, і відзначив, що спостерігається перехід біосфери в якісно новий стан — ноосферу.
Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило їй загрозу — від особливості людського способу буття.

2.2.4. Соціально-політичне середовище
Виділяють такі сфери суспільного життя:
матеріальна — охоплює процеси матеріального виробництва, розподілу, обміну, споживання; 
соціально-політична - включає соціальні та політичні сто¬сунки людеи у суспільстві — класові, національні, групові, міждержавні тощо. Саме ця сфера охоплює такі явища й процеси, як революція, реформа, війна, класова боротьба. У цій сфері функціонують такі соціальні інститути, як партія, держава,, громадські організації;
духовна — це широкий комплекс ідей, поглядів, уявлень, тоб-то весь спектр виробництва свідомості, трансформації її від однієї інстанції до іншої (засоби масової інформації), перетворення на індивідуальний духовний світ людини;
культурно-побутова — це такі явища, як виробництво культурних цінностей, життя сім'ї, побутові проблеми (організація відпочинку, вільного часу), освіта, виховання тощо.
Вони характеризують життєдіяльність людини і поділяються на економічні, соціально-політичні, ідеологічні, культгурні, побутові, сімейні та інші.
                             Таблиця 2.1 Основні типи конфліктів між людьми
Соціальні конфлікти
за учасниками                                                    за сферами                                за характером

внутріособистісні                                                           економічні                                                      сучасні
міжособистісні                                                                політичні                                                   випадкові
між особою і суспільством                                             ідеологічні                                                          давні
між групами                                                           міжнаціональні
міждержавні                                                                     релігійні
                                                                              побутові, тощо

Усе історичне суспільство постає перед нами як конфліктне. Своєчасне нерозв'язання конфліктів може призвести до соціальної напруги у суспільстві, викликати появу гострих суперечностей, надзви¬чайних ситуацій соціально-політинного характеру, надзвичайних подій, що загрожуватимуть безпеці суспільства.
Люди в процесі життєдіяльності об'єднуються в соціальні групи. Соціальна група — це сукупність певного числа людей, об'єднаних спільним інтересом чи спільною справою.
Слід розрізняти малі, середні й великі соціальні групи.
* Малі соціальні групи — це групи, що об'єднують до декількох десятків осіб: сім'я, первинні виробничі об'єднання (бригади), сусідські спільності, дружні (товариські) компанії, шкільний клас тощо.
* Середні соціальні групи — цим терміном позначають жителів одного села чи міста, працівників одного заводу, викладачів одного навчального закладу.
* Великі соціальні групи ~ класи, етнічні спільності (нація, на¬родність, плем'я), вікові групи (молодь, пенсіонери), статеві об'єднання (чоловіки, жінки) — це численні об'єднання людей (до декількох десятків і сот мільйонів).
Якісний стан компонентів соціально-політичного середовища бут¬тя людини значною мірою впливає на її здоров'я, життєдіяльність та тривалість життя.

2.3. Фізіологічні особливості організму людини
Вчені встановили, що за всю історію еволюції людина в анатомо-фізіологічному відношенні мало змінилася. Що ж являє собою організм людини? Це сукупність тілесних (соматичних) і фізіологіч¬них систем: нервової, серцево-судинної, кровообігу, травлення, ди¬хання, сенсорної, опорно-рухової та ін. Однією з найважливіших сис¬тем людини є нервова система, що пов'язує між собою всі системи і частини тіла в єдине ціле. Центральна нервова система бере участь у прийомі, опрацюванні та аналізі будь-якої інформації, що надходить із зовнішнього і внутрішнього середовищ. При виникненні перевантажень на організм людини нервова система визначає ступінь їхнього впливу і формує захисно-адаптаційні реакції. Антропологи І фізіологи відзна¬чають надзвичайно важливу фізіологічну особливість людського орга¬нізму; його великі потенційні і часто незатребувані життям можливості.
Еволюція забезпечила людський організм високими резервами стійкості та на¬дійності, що зумовлена взаємодією всіх систем, цілісністю, спроможністю до адап¬тації і компенсації у всіх ланках і станом відносної динамічної стабільності. Дос¬татньо навести декілька прикладів. Насамперед це стосується людського мозку. Одні дослідники вважають, що він використовується  на 2-3%, інші — на 5-6% потенційних можливостей. Запас міцності «конструкції людини» має коефіцієнт 10 тобто організм людини може витримувати навантаження в 10 разів більші, ніж у практичній діяльності. Серце людини є органом кровообігу; воно протягом усього життя чинить більш 109 скорочень, у той час як найсучасніша система забезпечує 107, тобто в 100 разів менше.
З наведених прикладів видно, що резерви організму людини надзвичайно високі. Це дає можливість виживати людині як біологічному виду в складних умовах.
2.3.1. Будова і властивості аналізаторів
Одним із основних завдань навчальної дисципліни Безпеки життєдіяльності є визначення рівня та шляхів впливу різних небезпек на організм людини. Для вирішення цих заїдань необхідно насамперед розглянути шляхи взаємодії людини з навколишнім середовищем і як саме всі зміни навколишнього середовища відображаються в її свідомості,
Людина отримує різноманітну інформацію про навколишній світ, сприймає всі його різноманітні сторони за допомогою сенсорної сис¬теми чи органів чуття.
• Аналізатори — це сукупність взаємодіючих утворень периферич¬ної і центральної нервової системи, які здійснюють сприймання та аналіз інформації про явища, що відбуваються як у навколишньому середовищі, так і всередині самого організму.
Структура-аналізатора :
Рецептор – сприймаючий утвір Чутливі нейрони Ділянка кори    головного мозку
Усі аналізатори в принциповому структурному відношенні однотипні. Вони мають на своїй периферії апарати, що сприймають подразники, рецептори, в яких і відбувається перетворення енергії подразника в про¬цес збудження. Від рецепторів по сенсорним (чуттєвим) нейронам і синапсам (контакіам між нервовими клітинами) імпульси надходять у центральну нервову систему.
Розрізняють такї основні види рецепторів: * механорецептори, що сприймають механічну енергію: до них належать рецептори слухової, вестибулярної, рухової, частково вісцеральної чутливості; * хеморецептори — нюховий, смаковий; * терморецептори, що мають шкірний аналізатор; * фоторецептори — зоровий аналізатор та інші види. Кожен рецептор виділяє з множини подразників зовнішнього і внутрішнього середовища свій адекватний подразник. Цим і пояснюється дуже висока чутливість рецепторів.

Основний психофізичний закон фізіології Вебера—Фехнера: інтенсивність відчуттів пропорційна логарифму інтенсивності подразника.           
У математічний формі закон Вебера-Фехнера виражається так:
S = C lg I , 
де S - інтенсивність (або сила) відчуття; І - величина чинного подраз¬ника; С - коефіцієнт пропорційності.
2.3.2. Характеристика основних аналізаторів безпеки життєдіяльності
• Зоровий аналізатор. У житті людини зір відіграє першорядну роль. Достатньо сказати, що більше 90% інформації про зовнішній світ ми одержуємо через зоровий аналізатор. Відчуття світла виникає у результаті впливу електромагнітних хвиль довжиною 380-780 нано-метрів (нм) на рецепторні структури зорового аналізатора, тобто пер¬шим етапом у формуванні світловідчуття є трансформація енергії под¬разника у процес нервового збудження.
Людина розрізняє приблизно 150 відтінків кольорів. У техніці, відповідно до Держ¬стандарту 12-04-026-76, встановлено чотири сигнальних кольори: червоний, жовтий, зелений і синій. Червоний колір сигналізує про безпосередню небезпеку, жовтий зас-тосовується для попередження небезпеки, зелений застосовується для знаків, що на¬казують робити саме так, синій — для вказівних знаків. Для транспорту - зелений дозволяє рух.
• Слуховий аналізатор — є другим за значенням для сприйняття людиною навколишнього середовища і безпеки житгєдіяльності. У той час, як око чутливе до електромагнітної енергії, вухо реагує на механічні впливи пов'язані з періодичними змінами атмосферного тиску у відповідному діапазоні коливання повітря, що діють й ви¬значеною частотою і характеризуються періодичною появою об¬ластей високого і низького тиску, сприймаються нами як звуки.
Слуховий аналізатор являє собою спеціальну систему для сприйняття звукових коливань, формування слухових відчуттів і впізнавання звуко¬вих образів.
Фізична одиниця, за допомогою якої оцінюється частота коливань повітря в секун¬ду — герц (Гц), чисельно дорівнює одному повному коливанню, що здійснюється за одну секунду. Чим більша частота коливань тиску, тим вищий за висотою звук, що сприй-мається. Людина може чути звуки, при яких частота коливань тиску повітря перебуває в діапазоні від 16 до 20000 Гц Діапазон коливання повітря, що сприймається різними живими істотами, різноманітний Наприклад, кажани і собаки здатні сприймати знач-но вищі звуки, ніж людина, тобто їм доступний діапазон хвиль звукового порядку, частота яких набагато вища. Висота звука, що суб'єктивно сприймається, залежить не тільки від частоти коливань тиску повітря На неї впливає і сила звука, або його інтенсивність, тобто діапазон, амплітуда або різниця тиску між найвищою і най¬нижчою точками
Для оцінки суб'єктивної гучності сприйманого звука запропонована спеціальна шкала, одиницею виміру якої є децибел. Більш докладно про дію різноманітних видів звука на організм людини буде розглянуто у наступному розділі.
• Шкірний, або тактильний, аналізатор відіграє безумовно винят¬кову роль у житті людини, особливо при його взаємодії із зоровим і слуховим аналізаторами при формуванні в людини цілісного сприй¬няття навколишнього світу. Передусім це стосується трудової діяль¬ності людини. Тактильною чутливістю людина зобов'язана функціонуванню ме-ханорецепторів Шкірного аналізатора. Джерелом тактильних відчуттів є механічні впливи у вигляді дотику або тиску.
Механізм дії тактильного аналізатора можна описати в такий спосіб. Механічна дія на шкіру викликає деформацію нервового закінчення, у результаті якого виникає рецепторний, потенціал і нервовий імпульс. Цей імпульс {або порушення нервового імпульсу), що несе інфор¬мацію подразника, передається до центральної нервової системи, у її вищий відділ — кору головного мозку, де і формуються відчуття.
Температурно-сенсорну систему звичайно розглядають як частину шкірного аналізатора, завдяки збігу, розташуванню рецепторів і провідни¬кових шляхів. Оскільки людина є теплокровною істотою, то всі біохімічні процеси в її організмі можуть протікати з необхідною швидкістю і на¬прямком при визначеному діапазоні температур.
• Аналізатор внутрішніх органів, або вісцеральний аналізатор, відіграє надзвичайно важливу роль у здоров'ї і жиггі людини. Якщо зовнішні аналізатори попереджають людину про явну небезпеку, то цей аналіза¬тор визначає небезпеки прихованого, неявного характеру.
  Внутрішнє середовище (кров, лімфа, тканинна рідина, з якими кон¬тактує кожна клітина живого організму), незважаючи на всі зміни зов¬нішнього середовища, зберігає відносну сталість. «Сталість середовища припускає таку досконалість організму, щоб зовнішні зміни в кожну мить компенсувалися і врівноважувалися»,— писав К.Бернар. Американський фізіолог У.Кеннон(\87і—І945) цю властивість назвав гомеостазом.
Отже, у сучасному розумінні гомеостаз — стан внутрішньої динамічної рівноваги природної системи, що підтримується регуляр¬ним поновленням основних ЇЇ структур, матеріально-енергетичного складу і постійною функціональною саморегуляцією у всіх її ланках.
Зовнішнє і внутрішнє середовища діалектичне єдині. Коли на організм діють надзвичайні подразники, він сам акіивно формує таке внутрішнє середовище, яке дозволяє оптимізувати фізіологічні про¬цеси в нових умовах існування.
2.3.3. Загальні уявлення про обмін речовин та енергію
Фізіологічні особливості організму людини необхідно розглядати з урахуванням його взаємодії з навколишнім середовищем. У цьому випадку мож-лійве більш повне уявлення про джерела небезпек для здоров'я та життя людини. Така взаємодія здійснюється шляхом обміну речовин і енергії.
Життєві процеси організму пов'язані з постійніш поглинанням речовин з навко¬лишнього середовища і виділенням кінцевих продуктів розпаду в це середовище. Сукупність цих двох процесів складає обмін речовин. Саме обмін речовин створює те Єднання, котре існує між живими організмами та навколишнім середовищем.
Обмін речовин властивий як живій, так і неживій природі. Однак між ними існує' принципова різниця. Внаслідок обміну речовин неживих тіл останні незворотно руйну¬ються, тоді як обмін речовин живих організмів з навколишнім середовищем є основною умовою його існування.
                                                                 Обмін речовин і енергії в клітині
Пластичний обмін — (асиміляція, анаболізм) Сукупність реакцій біосинтезу (утворення речовин) відбуваються з поглинанням енергії Енергетичний обмін – (дисиміляція, катаболізм) Сукупність реакцій розщеплення речовин з виділенням енергії
В основі обміну речовин лежить велика кількість хімічних реакцій, які відбува¬ються в певній послідовності і тісно пов 'язані одна з одною. Ці реакції каталізуються ферментами і знаходяться під контролем нервово! системи,
Харчові речовини, які потрапили в організм, витрачаються на енер¬гетичні та будівельні процеси, які протікають одночасно. При розпаді харчових речовин виділяється енергія, яка витрачається на синтез спе¬цифічних сполук, на підтримку постійної темпе-ратури тіла, проведення нервових імпульсів та ін.
Основним методом дослідження обміну речовин є метод визначення балансу речовин, які потрапили в організм  та видалились зовні, а також Їх енергетичної цінності. Баланс енергії визначається на основі даних про калорійність харчових речовин, які вживаються, а також кінцевих продуктів, котрі виводяться з організму.
Основні види харчових речовин
Для нормального функціонування організму щоденний раціон повинен включсіти шість основних складових, білки, жири, вуглеводи вітамінт, мінеральні речовини та воду. Харчові речовини, які люду отримують разом з Їжею, можна умовно розділити на дві групи: ті, котрі необхідні Їм у великих кількостях, або макрокомпоненти (вода, білки, жири, вуглеводи), та ті, котрі необхідні в менших кількостях, або мікрокомпоненти (вітаміни та мінеральні компоненти).
Раціональним вважається таке харчування, яке забезпечує нормальну життєдіяльність організму, високий рівень працез-датності і опір впливу несприятливих факторів навколишньо¬го середовища, максимальну тривалість активного життя.
2.4. Психологічні особливості людини
2.4.1 .Значення нервової системи в життєдіяльності людини
Людина як жива істота має дві найхарактерніші складові: організм і психіку. 
Організм як біофізіологічну систем/ми розглянули раніше.
Психіка — це властивість нервової системи, завдяки якій:
> здійснюється зв'язок із зовнішнім світом;
> координується робота всього організму;
> організм діє у відповідь на подразнення сигналів (рефлекс).
Нервова система — це сукупність структур в організмі, яка об'єднує діяльність усіх органів і систем і забезпечує функціонування організму як єдиного цілого в його постійній взаємодії із зовнішнім середовищем.
Функції нервової системи людини
сприймає зовнішнє і внутрішнє подразнення
аналізує, відбирає і перетворює сприйняту інформацію
координує функції Організму
Фактично люди мають дві нервові системи: центральну і вегетатив¬ну. Центральна нервова система керує відносинами людини із зовнішнім світом. Вона включає: спинний мозок, великі півкулі головного мозку, які зв'язані з проміжним мозком, середній мозок, задній мозок, довгас¬тий мозок, мозочок. Вегетативна нервова система керує діяльністю внутрішніх органів.
2.4.2. Психіка людини і безпека життєдіяльності
* Психіка — це здатність мозку відображати об'єктивну дійсність у формі відчуттів, уявлень, думок та інших суб'єктивних образів об'єктив¬ного світу. Психіка людини проявляється у таких трьох видах психічних явищ: психічні процеси, психічні стани, психічні властивості.
* Психічні процеси — це короткочасні процеси отримання, пере¬робки інформації та обміну нею (наприклад відчуття, сприйняття, пам'ять І мислення, ецоції, воля тощо).
*Психічні стани відображають порівняно тривалі душевні переживання, що впливають на життєдіяльність людини (настрій, деп¬ресія, стрес.
* Психічні властивості — сталі душевні якості, що утворюють¬ся у процесі життєдіяльності людини і характеризують її здатність відповідати на, певні дії адекватними психічними діями (темпера¬мент, досвід, характер, здібності, інтелект тощо).
Психіка людини тісно пов'язана з безпекою її життєдіяльності. Небез¬пеки, які впливають на' людину, не можна розцінювати ані як подію, яка породжена тільки зовнішньою стимулюючою ситуацією, ані як результат рефлекторної реакції організму людини на неї. Вплив цих небезпек зумовлюється психофізіологічними властивостями людини.
* Дослідами встановлено, що у 80% нещасних випадків, що траплаються у сфері виробництва, винуватцями є самі люди.
* Інстинктивна поведінка — це дії, вчинки, які успадковуються видом «Ното Sаріепse”. На цьому рівні концентрується вся інформація, нагро¬маджена у ході еволюції людства. До інстинк¬тивної поведінки людини належать ті, які пов'язані з самозбережен¬ням, продовженням роду тощо.
*Поведінка за навичками — це дії, які склалися і застосовуються у навчанні до автоматизму або шляхом спроб і помилок, або шляхом тренувань. Як наслідок людина виробляє навички, у неї формуються звички і під контролем свідомості (тренування), і без нього (спроби і помилки).
*Свідома поведінка — найвищий рівень психічного відображення дійсності та взаємодії людини з навколишнім світом, що характе¬ризує Її духовну активність у конкретних історичних умовах.
При організації робочих пар враховують, що найбільш ефективна робота у парах: холерик — сангвінік; сангвінік — меланхолік; мелан¬холік — флегматик.
Від типу темпераменту залежить як сама людина реалізує свої дії. Темперамент виявляється в особливостях психічних процесів, впливає на швидкість відтворення і міцність запам'ятовування, рухливість розумових операцій, стійкість і переключення уваги тощо.

4

Вражаючі фактори

Під вражаючими факторами розуміють такі чинники життєвого се¬редовища, які за певних умов завдають шкоди як людям, так і систе¬мам життєзабезпечення людей, призводять до матеріальних збитків. За своїм походженням вражаючі фактори можуть бути * фізичні, в тому числі * енергетичні (ударна повітряна чи водна хвиля, електро¬магнітне, акустичне, іонізуюче випромінювання, об'єкти, що руха¬ються з великою швидкістю або мають високу температуру тощо), * хімічні (хімічні елементи, речовини та сполуки, що негативно впли¬вають на організм людей, фауну та флору, викликають корозію, при¬зводять до руйнації об'єктів життєвого середовища), * біологічні (тва¬рини, рослини, мікроорганізми), * соціальні (збуджений натовп лю¬дей) та * психофізіологічні.

Фізичні вражаючі фактори

Шум — один з видів звуку, який називають «небажаним» звуком. Як відомо з фізики, процес поширення коливального руху в середо¬вищі називається звуковою хвилею, а область середовища, в якій поши¬рюються звукові хвилі — звуковим полем. Розрізняють такі види шуму:
• ударний (штампування, кування);
• механічний (тертя, биття);
• аеродинамічний (в апаратах і трубопроводах при великих швидкос¬тях руху повітря).
Основними фізичними характеристиками звуку є: * частота /(Гц), * звуковий тиск Р (Па), * інтенсивність або сила звуку / (Вт/м2), * звукова потужність (Вт). Швидкість Поширення звукових хвиль в атмосфері при 20°С становить 344 м/с. Як було сказано раніше у лекції 2 , органи слуху людини сприймають звукові коливання в інтервалі частот від 16 до 20 000 Гц. Але деякі із звуків не сприймаються органами слуху людини: коливання з частотою нижче 16 Гц — інфразвуки, з частотою вище 20 000 Гц — ультразвуки.
Мінімальна інтенсивність звуку, яку людина відчуває, називається порогом чутливості.
У різних людей він різний і тому умовно за поріг чутливості беруть зву¬ковий тиск, який дорівнює 2 10-5 Н/м2 (ньютон на метр квадратний) при стандартній частоті 1000 Гц. При цій частоті поріг чутливості I0 = 10-12 Вт/м2, а відповідний йому тиск Р0=2 10-5 Па. Максимальна інтенсивність звуку, при якій вухо починає відчувати болючі відчуття, називається порогом болісного відчуття, дорівнює 102 Вт/м2, а відповідний їй звуко¬вий тиск Р= 2 102 Па.
Зміни інтенсивності звуку і звукового тиску, які чує людина, величезні і станов¬лять відповідно 1014 і 107 разів, тому оперувати такими великими числами незручно. Для оцінки шуму прийнято вимірювати його інтенсивність і звуковий тиск не абсо¬лютними фізичними величинами, а логарифмами відношень цих. величин до умовного нульового рівня, що відповідає порогові чутливості стандартного тону частотою 1000 Гц, Ці логарифми відношень називають рівнями інтенсивності і звукового тиску і виражають в белах (Б). Одиниця виміру “бел” названа на честь винахідника теле¬фону А.Белла (1847—1922 рр.). Оскільки орган слуху людини спроможний розрізняти зміни рівня інтенсивності звуку на 0,1 Б, то для практичного використання зручні¬шою є одиниця в 10 разів менша — децибел (дБ).
Треба пам 'ятати, що бел — це логарифм відношення двох однойменних фізичних вели¬чин, і тоді не буде виникати помилок при порівнянні різноманітних звуків за їх інтенсив¬ністю (рівнем). Останнє е наочною ілюстрацією закону Вебера—Фехнера.
Як правило, шум нас дратує: заважає працювати, відпочивати думати. Негативна дія шуму на життєдіяльність людини відома давно. Зараз вчені пояснюють, іщо гучні звуки, шум, стрілянина з гармат, гуркіт танків і літаків і навіть музика на рок-концертах сприймаються не тільки слуховими органами, а й шкірою, серцем, органами дихання. Вони збуджують людину, є причиною виділення в кров великої кількості гормонів (наприклад, адреналіну), тим самим сприяють виникненню почуття страху і небезпеки. Звичайні після концертів рок-музики слухачі часто сильно збуджуються, стають нервовими, агресивними, улаштовують бійки і погроми в залах. Встановлено, що молодь витрим, шум більш інтенсивний, ніж люди віком більше 30-40 років. Проте згодом, як свідчить статистика, усі молоді люди, що надмірно захоплювалися гучною музикою мали ушкодження органів слуху, хвору нервову систему та інші захворювання.
Але шум може впливати і позитивно. Такий вплив на людину чинить, наприклад, шелест листя дерев, помірний стукіт дощових крапель, рокіт морського прибою. Позитивний вплив спокійної приємної музики відомий з давніх часів. Тому різноманітні оздоровчі процедури супроводжуються спокійною симфонічною або блюзовою музикою.
Нерідко шум несе важливу інформацію. Автомобіліст уважно прислухається до звуків, які видає мотор, шасі, інші частини автомобіля що рухається, бо будь-який сторонній шум може попередити аварію. Також за допомогою шуму, спричиненого рухом кораблів та підводних човнів, їх виявляють і пеленгують. Шум відіграє велику роль в акустиці, радіотехніці, радіоастрономії і навіть медицині.
Що таке шум і як він впливає на організм людини?
Шум — це сукупність звуків різноманітної частоти та інтенсивності, що виникають у результаті коливального руху частин у пружних середовищах (твердих, рідких, газоподібних).
Шумове забруднення навколишнього середовища увесь час зростає. Особливо це стосується великих міст. Опитування жителів міст дове¬ло, що шум турбує більше 50% опитаних. Причому, в останні десяти¬ліття рівень шуму зріс у 10—15 разів.
Зменшення рівня шуму поліпшує самопочуття людини і підвищує продуктивність праці. З шумом необхідно боротися як на виробництві, так і в побуті. Уміння дотримуватися тиші — показник культури люди¬ни і ії доброзичливого ставлення до навколишніх. Тиша потрібна людям так само, як сонце і свіже повітря.
Не менш важливе значення для здоров'я і самопочуття людини має вібрація.

Вібрація — це коливання твердих тіл, частин апаратів, машин, устаткування, споруд, що сприймаються організмом людини як струс.
Часто вібрації супроводжуються почутим шумом. Вона впливає на:
центральну нервову систему
шлунково-кишковий тракт
вестибулярний апарат
викликає запаморочення, оніміння кінцівок
захворювання суглобів
Тривалий вплив вібрації викликає фахове захворювання — вібрацій¬ну хворобу.
Розрізняють загальну і локальну вібрації. Локальна вібрація умовлена коливаннями інструмента й устаткування, що передаються до окремих частин -гіла. При загальній вібрації коливання передаються всьому тілу від механізмів через підлогу, сидіння або робочий майданчик. Найбільш не¬безпечна частота загальної вібрації 6—9 Гц, оскільки вона збігається з власною частотою коливань внутрішніх органів людини. В результаті цього може виникнути резонанс, це призводить до переміщень і механічних ушкоджень внутрішніх органів. Резонансна частота серця, живота і груд¬ної клітки — 5 Гц, голови — 20 Гц, центральної нервової системи — 250 Гц. Частоти сидячих людей становлять від 3 до 8 Гц.
Основними параметрами, що характеризують вібрацію, є: частота (Гц); амплітуда зсуву А (м) (розмір найбільшого відхилення точки, що коливається, від положення рівноваги); коливальна швидкість V (м/с);
коливальне прискорення а (м/с2).
У виробничих умовах припустимі рівні шуму і вібрації регламенту¬ються відповідними нормативними документами.
Зниження впливу шуму і вібрації на організм людини досягається такими методами:
• зменшенням шуму і вібрації у джерелах їхнього утворення;
• ізоляцією джерел шуму і вібрації засобами звуко- і віброізоляції;
• звуко- і вібропоглинання;
• архітектурно-планувальними рішеннями, що передбачають раціональне розміщення технологічного устаткування, машин і механізмів;
• акустичним опрацюванням помешкань; застосуванням засобів індивідуального захисту.

Іонізуючі випромінювання, радіаційна безпека

Іонізуючі випромінювання існували на Землі ще задовго до появи на ній людини. Проте вплив іонізуючих випромінювань на організм людини був виявлений лише наприкінці XIX ст. з відкриттям французь¬кого вченого А.Беккереля, а потім дослідженнями П'єра і Марії Кюрі явища радіоактивності.
Поняття «іонізуюче випромінювання” об'єднує різноманітні види, різні за своєю природою, випромінювання. Подібність їх полягає в тому, що усі вони відрізняються високою енергією, мають властивість іоні¬зувати і руйнувати біологічні об'єкти.
Іонізуюче випромінювання — це будь-яке випромінювання, взаємодія якого із середовищем призводить до утворення електричних зарядів різних знаків. Розрізняють корпускулярне і фотонне іонізуючі випромінювання.                                           
Вони різняться умовами утворення і властивостями: довжиною хвилі й енергієї До фотонного випромінювання належить й ультрафіолетове випромінювання — найбіль короткохвильова частина спектра сонячного світла (довжина хвилі 400*10-9).
Випромінювання характеризуються за своєю іонізуючою і проникаючою спроможностями. Іонізуюча спроможність випромінювання визначається питомої іонізацією, тобто числом пар іонів, що утворюються частинкою в одиниці об'ему у маси середовища або на одиниці довжини шляху. Різноманітні види випромінювані мають різноманітну іонізуючу спроможність. Проникаюча спроможність випромінювань визначається розміром пробігу, тобто шляхом, пройденим часткою в речовині до її повного зникнення. Джерела іонізуючих випромінювань поділяються на при родні та штучні (антропогенні).
Основну частину опромінення населення земної кулі одержує від природних джерел випромінювань. Більшість з них такі, що уникнути опромінення від них неможливо.
Радіаційний фон, що утворюється космічними променями, дає менше половини зовнішнього опромінення, яке одержує населення від природних джерел радіації. Опромінення від природних джерел радіації зазнають усі жителі Землі, проте одні з них одержують більші дози, інші — менші. Рівень радіації в дея¬ких місцях залягання радіоактивних порід земної кулі значно рищий від середнього, а в інших місцях — відповідно нижчий. Доза опромі¬нення залежить також і від способу життя людей.
За підрахунками наукового комітету по дії атомної радіації 00Н, середня ефективна еквівалентна доза зовнішнього опромінення, яку людина одержує за рік від земних джерел природної радіації, становить приблизно 350 мк3в, тобто тро¬хи більше середньої дози опромінення через радіаційний фон, що утворюється кос¬мічними променями.
Людина зазнає опромінення двома способами — зовнішнім та внутрішнім. Якщо радіоактивні речовини знаходяться поза організ¬мом і опромінюють його ззовні, то у цьому випадку говорять про зовнішнє опромінення. А якщо ж вони знаходяться у повітрі, яким дихає людина, або у їжі чи воді і потрапляють всередину організму через органи дихання та кишково-шлунковий тракт, то таке опромінення назива¬ють внутрішнім.
Внутрішнє опромінення в середньому становить 2/3 ефективної еквівалентної дози опромінення, яку людина одержує від природних джерел радіації. Воно над¬ходить від радіоактивних речовин, що потрапили в організм з їжею, водою чи повітрям. Невеличка частина цієї дози припадає на радіоактивні ізотопи (типу вуглець-14, тритій), що утворюються під впливом космічної радіації. Все інше надходить від джерел земного походження. В середньому людина одержує близько 180 мк3в/рік за рахунок калію-40, який засвоюється організмом разом із нерадіо-активним ізотопом калію, що є необхідним для життєдіяльності людини. Проте значно більшу дозу внутрішнього опромінення людина одержує від нуклідів радіо¬активного ряду урану-238 і в меншій кількості від радіонуклідів ряду торію-232.
Штучними джерелами іонізуючих випромінювань є ядерні вибухи, ядерні установки для виробництва енергії, ядерні реактори, при¬скорювачі заряджених частинок, рентгенівські апарати, прилади апаратури засобів зв 'язку високої напруги тощо.
За декілька останніх десятиліть людство створило сотні штучних радіонуклідів і навчилося використовувати енергію атома як у військових цілях — для виробництва зброї масового ураження, так і в мирних — для виробництва енергії, у медицині, пошу¬ку корисних копалин, діагностичному устаткуванні й ін. Усе це призводить до збільшення дози опромінення як окремих людей, так і населення Землі загалом. Індивідуальні дози, які одержують різні люди від штучних джерел іонізуючих випромінювань, сильно відрізня¬ються. У більшості випадків ці дози незначні, але іноді опромінення за рахунок техно¬генних джерел у багато тисяч разів інтенсивніші, ніж за рахунок природних. Проте слід зазначити, що породжені техногенними джерелами випромінювання звичайно легше контролювати, ніж опромінення, зумовлені космічними і наземними природними джерелами
Опромінення населення України за останні роки за рахунок штучних джерел радіації, в основному пов'язане з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС. Серед техногенних джерел іонізуючого опромінення на сьогодні людина найбільш опромінюється під час медичних процедур і лікування, пов'язаного із застосуванням радіоактивності, джерел радіації.                             
Серед різноманітних видів іонізуючих випромінювань, як уже зазначалося вище, надзвичайно важливими при вивченні питання небезпеки для здоров'я і життя людини є випромінювання, що виникають в результаті розпаду ядер радіоактивних елементів, тобто радіоактивне випромінювання.
Радіонукліди утворюють випромінювання в момент, перетворення одних атомних ядер в інші. Вони характеризуються періодом напіврозпаду (від секунд до млн років), активністю (числом радіоактивних перетворень за одиницю часу), що характеризує їх іонізуючу спроможність. Активність у міжнародній системі (СВ) вимірюється в беккерелях (Бк), а позасистемною одини¬цею є кюрі (Кі). Один Кі = 3,7 х 109Бк. Міра дії іонізуючого випро¬мінювання в будь-якому середовищі залежить від енергії випромінювання й оцінюється дозою іонізуючого випромінювання. Останнє ви¬значається для повітря, речовини і біологічної тканини. Відповідно роз¬різняють -експозиційну, поглинену та еквівалентну дози іонізую¬чого випромінювання.
Експозиційна доза характеризує іонізуючу спроможність випромі¬нювання в повітрі вимірюється в кулонах на 1 кг (Кл/кг); позасистем¬на одиниця — рентген (Р); 1 Кл/кг = 3,88 х 103Р. За експозиційною дозою можна визначити потенційні можливості іонізуючого випромі¬нювання.
Поглинута доза характеризує енергію іонізуючого випромінювання, що поглинається одиницею маси опроміненої речовини. Вона вимі¬рюється в греях Гр (1 Гр=1 Дж/кг). Застосовується і позасистемна одиниця рад (І рад = О.ОІ Гр = 0,01 Дж/кг).
Доза, яку одержує людина, залежить від виду випромінювання, енергії, щільності потоку і тривалості впливу.
Еквівалентна доза є мірою біологічного впливу випромінювання на конкретну людину, тобто індивідуальним критерієм небезпеки, зумов¬леним іонізуючим випромінюванням. За одиницю вимірювання еквіва-лентної(Дози прийнятий зіверт (Зв). Зіверт дорівнює поглинутій дозі в 1 Дж/кг (для рентгенівського та α, β, випромінювань). Позасистемною одиницею служить бер (біологічний еквівалент рада). 1 бер = 0,01 Зв.
Під впливом іонізаційного випромінювання атоми і молекули жи¬вих клітин іонізуються, в результаті чого відбуваються складні фізико-хімічні процеси, які впливають на характер подальшої життєді¬яльності людини. Згідно з одними поглядами, іонізація атомів і молекул, що вини¬кає під дією випромінювання, веде до розірвання зв'язків у білкових молекулах, що призводить до загибелі клітин і поразки всього орга¬нізму. Утворюються сполуки, не властиві живому організму. Це призводить до порушення обмінних процесів, пригноблення фер¬ментних і окремих функціональних систем, тобто порушення життє¬діяльності всього організму.
Специфічність дії іонізуючого випромінювання полягає в тому, що інтенсивність хімічних реакцій, індуційованих вільними радикала¬ми, підвищується, й у них втягуються багато сотень і тисячі молекул, не порушених опроміненням. Таким чином, ефект дії іонізуючого випро¬мінювання зумовлений не кількістю поглинутої об'єктом, що опромі¬нюється, енергії, а формою, в якій ця енергія передається. Ніякий інший вид енергії (теплова, електрична та ін.), що поглинається біологічним об'єктом у тій самій кількості, не призводить до таких змін, які спри¬чиняє іонізуюче випромінювання.
Також необхідно відзначити деякі особливості дії іонізуючого ви¬промінювання на організм людини:
• органи чуття не реагують на випромінювання;
• малі дози випромінювання можуть підсумовуватися і накопичува¬тися в організмі (кумулятивний ефект);
• випромінювання діє не тільки на даний живий організм, але і на його спадкоємців (генетичний ефект);
• різні органи організму мають різну чутливість до випромінювання. Найсильнішого впливу зазнають клітини червоного кісткового моз¬ку, щитовидна залоза, легені, внутрішні органи, тобто органи, клітини яких мають високий рівень поділу. При одній і тій самій дозі випро¬мінювання у дітей вражається більше клітин, ніж у дорослих, тому що у дітей всі клітини перебувають у стадії поділу.
Ефекти, викликані дією іонізуючих випромінювань (радіації), систе¬матизуються за видами ушкоджень і часом прояву. За видами ушкод¬жень їх поділяють на три групи: соматичні, соматико-стохатичні (ви¬падкові, ймовірні), генетичні. За часом прояву виділяють дві групи — ранні (або гострі) і пізні. Ранні ураження бувають тільки соматичні. Це призводить до смерті або променевої хвороби. Постачальником таких часток є в основному ізотопи, що мають коротку тривалість життя, γ-випромінювання, потік нейтронів.
Гостра форма виникає в результаті опромінення великими дозами за короткий проміжок часу. При дозах порядку тисяч рад ураження організму може бути миттєвим. Хронічна форма розвивається в ре¬зультаті тривалого опромінення дозами, що пере-вищують лімити дози (ЛД).
Для вирішення питань радіаційної безпеки населення передусім викликають інтерес ефекти, що спостерігаються при малих дозах опро¬мінення — порядку декілька сантизивертів на годину, що реально трапля¬ються при практичному використанні атомної енергії. У нормах радіа¬ційної безпеки НРБУ-97, введених 1998 р., як одиниці часу викорис¬товується рік або поняття річної дози опромінення. Це викликано, як зазначалося раніше, ефектом накопичення «малих» доз і їхнього сумар¬ного впливу на організм людини.
Існують різноманітні норми радіоактивного зараження: разові, су¬марні, граничне припустимі та інше. Всі вони описані в спеціальних довідниках.
ЛД загального опромінення людини вважається доза, яка у світлі т сучасних знань не повинна викликати значних ушкоджень організму протягом життя.
ГПД для людей, які постійно працюють з радіоактивними речови¬нами, становить 2 бер на рік. При цій дозі не спостерігається соматич¬них уражень, проте достовірно поки невідомо, яким чином реалізуються канцерогенний і генетичний ефекти дії. Цю дозу слід розглядати с як верхню межу, до якої не варто наближатися.
Радіаційна безпека
Заходи радіаційної безпеки використовуються на підприємствах і, як правило, потребують проведення цілого комплексу різноманітних захисних заходів, що залежать від конкретних умов роботи з джерела¬ми іонізуючих випромінювань і, передусім, від типу джерела випромі¬нювання.
Захисні заходи, що дозволяють забезпечити умови радіаційної без¬пеки, основані на знанні законів поширення іонізуючих випромінювань і характеру їхньої взаємодії з речовиною. Головні з них такі:
> доза зовнішнього опромінення пропорційна інтенсивності випроміню¬вання і часу впливу;
> інтенсивність випромінювання від точкового джерела пропорційна
кількості квантів або часток, що виникають у ньому за одиницю часу, і обернено пропорційна квадрату відстані;
> інтенсивність випромінювання може бути зменшена за допомогою екранів.
З цих закономірностей випливають основні принципи забезпе¬чення радіаційної безпеки:
зменшення потужності джерел до мінімальних розмірів («захист кількістю»);
скорочення часу роботи з джерелом («захист часом»);
збільшення відстані від джерел до людей («захист відстанню»);
екранування джерел випромінювання матеріалами, що поглинають іонізуюче випромінювання («захист екраном»).
Основні принципи захисту від відкритих джерел випромінення:
використання принципів захисту, що застосовуються при роботі з джерелами випромінювання у закритому виді;
> герметизація виробничого устаткування з метою ізоляції процесів, що можуть стати джерелами надходження радіоактивних речовин у зовнішнє середовище;
> заходи планувального характеру;
> застосування санітарно-технічних засобів і устаткування, викори¬стання спеціальних захисних матеріалів;
> використання засобів індивідуального захисту і санітарної обробки персоналу;
> дотримання правил особистої гігієни;
> очищення від радіоактивних забруднень поверхонь будівельних кон¬струкцій, апаратури і засобів індивідуального захисту;
> використання радіопротекторів (біологічний захист).

Електромагнітні поля (ЕМП) і випромінювання 3
Загальна характеристика електромагнітних полів
Біосфера протягом усієї своєї еволюції перебувала під впливом електромагніт¬них полів (ЕМП), так званого фонового випромінювання, спричиненого природою. Навколо Землі існує електричне поле напруженістю у середньому 130 В/м. Спос-терігаються річні, добові та інші варіації цього поля, а також випадкові його зміни під впливом грозових розрядів, опадів, завірюх, пилових бур, вітрів.
Наша планета має також магнітне поле. Це магнітне поле коливається з 80 та 11-річним циклами змін, а також більш короткочасними змінами зрізних при¬чин, пов'язаних із сонячною активністю (магнітні бурі).
Земля постійно перебуває під впливом ЕМП, які випромінюються Сонцем. Це електромагнітне випромінювання включає в себе інфрачервоне (ІЧ), видиме ульт¬рафіолетове (УФ), рентгенівське та -випромінювання. Інтенсивність випроміню¬вання змінюється періодично, а також швидко та різко збільшується при хромосферних спалахах. ЕМП в біосфері відіграють універсальну роль носіїв інформації. Зв'язок на основі ЕМП є найбільш інформативним і економічним.
ЕМП як засіб зв'язку в біосфері порівняно зі звуковою, світловою чи хімічною інформацією мають такі переваги:
* поширюються в будь-якому середовищі життя — воді, повітрі, ґрунті та тканинах організму;
* мають максимальну швидкість поширення;
* можуть поширюватися на будь-яку відстань;
* можуть поширюватися за будь-якої погоди й незалежно від часу доби;
* на них реагують усі біосистеми (на відміну від інших сигналів).
Зазначені ЕМП впливають на біологічні об'єкти, зокрема на люди¬ну, під час усього часу його існування. Це дало змогу у процесі ево¬люції пристосуватися до впливу таких полів і виробити захисні меха¬нізми, які захищають людину від можливих пошкоджень за рахунок природних чинників. Але вчені все ж спостерігають кореляцію між змінами сонячної активності та серцево-судинними та іншими захво¬рюваннями людей.
У процесі індустріалізації людство додало до фонового випромінювання, спри¬чиненого природою, цілу низку чинників, що підсилило фонове випромінювання. Через це ЕМП антропогенного походження почали значно перевищувати природний фон і до нашого часу перетворилися на небезпечний екологічний чинник.
ЕМП мають певну потужність, енергію і поширюються у вигляді елек¬тромагнітних хвиль. Основними параметрами електромагнітних коливань є: * довжина хвилі, * частота коливань і * швидкість розповсюдження.
За частотою антропогенні електромагнітні випромінювання класи¬фікуються так:
• низькочастотні випромінювання: 0,003 Гц — 30 кГц;
• радіохвилі високочастотного (ВЧ) діапазону: 30 кГц — 300 МГц;
• радіохвилі ультрависокочастотного діапазону (УВЧ): 30 — 300 МГц;
• надвисокочастотні (НВЧ): 300 МГц — 300 ГГц. Частота коливань визначається в герцах (Гц). Похідні одиниці: кіло¬герц (1 кГц = 103 Гц мегагерц (1 МГц = 106 Гц); гігагерц (1 ГТц = 109 Гц).
Вплив ЕМП на організм людини
ЕМП негативно впливають на людей, внаслідок дії ЕМП можливі як гострі, так і хронічні ураження, пору¬шення в системах і органах, функціональні зміни в діяльності нерво¬во-психічної, серцево-судинної, ендокринної, кровотворної та інших систем.
Звичайно, зміни діяльності нервової та серцево-судинної системи зворотні, і хоча вони накопичуються і посилюються з часом, але, як правило, зменшуються та зникають при усуненні впливу і поліпшенні умов праці. Тривалий та інтенсивний вплив ЕМП призводить до стій¬ких порушень і захворювань.
Внаслідок дії на організм людини електромагнітних випромінювань ВЧ та УВЧ діапазонів (діапазони 30 кГц — 300 МГц) спостерігаються: загальна слабкість, підвищена втома, пітливість, сонливість, а також розлад сну, головний біль, болі в області серця. З'являються роздратування, втрата уваги, продовжується три¬валість мовно-рухової та зорово-моторної реакцій, збільшується межа нюхової чутливості. Виникає низка симптомів, що свідчать про порушення роботи окре¬мих органів — шлунка, печінки, селезінки, підшлункової та інших залоз. Пригнічу¬ються харчові та статеві рефлекси, порушується діяльність серцево-судинної системи, фіксуються зміни показників білкового та вуглеводного обміну, змінюється склад крові, зафіксовані порушення на клітинному рівні.
У цьому діапазоні працюють радіомовні станції, судові радіостанції та аеродромна радіослужба, радіомовні та телевізійні станції, розташовані, як правило, у місцях великої концентрації населення.
Активність впливу ЕМП різних діапазонів частот значно зростає зі збільшен¬ням частоти і дуже серйозно впливає у НВЧ діапазоні.
Вплив НВЧ на біологічні об'єкти залежить від інтенсивності опро¬мінення. Теплова дія характеризується загальним підвищенням темпе¬ратури тіла або локалізованим нагрівом тканини. Впливаючи на живу тканину організму, ЕМП викликає зміну поляризації молекул і атомів, які складають клітини, внаслідок чого відбувається небезпечне нагріван¬ня. Надмірне тепло може завдати шкоду окремим органам і всьому організму людини. Особливо шкідливе перегрівання таких органів, як очі, мозок, нирки тощо. Зростання інтенсивності впливає на нервову систему, умовно-рефлекторну діяльність, на клітини печінки, підвищує тиск, приводить до змін у корі головного мозку, до втрати зору.
ЕМП низькочастотного діапазону (конкретно промислової частоти 50 Гц) викликають у людей порушення функціонального стану цент¬ральної нервової системи, серцево-судинної системи, спостерігається підвищена втомлюваність, млявість, зниження точності робочих рухів, зміна кров'яного тиску і пульсу, аритмія, головний біль.
Для запобігання професійних захворювань, викликаних впливом ЕМП, встановлені припустимі норми опромінення. Засоби боротьби: • часом • відстанню • екранізацією джерел випромінювання • зменшення випромінювання безпосередньо в самому джерелі випромінювання • екранування робочих місць • засоби індивідуального захисту • виділення зон випромінювання.
Інфрачервоне (ІЧ) випромінювання - частина електромагнітного спектра з довжиною хвилі 700 нм — 1000 мкм, енергія якого при поглинанні викликає у речовині тепловий ефект. До природних джерел інфрачервоного випромінювання належать природна інфрачервона радіація Сонця. Штучними джерелами інфрачервоного випромінювання є будь-які поверхні, температура яких вища за температуру поверхні, яка підля¬гає опроміненню (для людини всі поверхні з температурою вищою від температури тіла людини: 36—37 °С.
Ефект дії інфрачервоного випромінювання залежить від довжини хвилі, яка зумовлює глибину проникнення. Дія інфрачервоних випромінювань зводиться до нагрівання шкіри, очей, до порушення діяльності централь¬ної нервової системи, серцево-судинної системи, органів травлення. При інтенсивній дії на непокриту голову може виникнути так званий сонячний удар -  головний біль, запаморочення, прискорення дихання, втрата свідомості, порушення координації рухів, тяжкі ураження мозкових тка¬нин аж до вираженого мінінгіту та енцефаліту.
Засоби захисту від дії ІЧ випромінювання такі: теплоізоляція гарячих поверхонь, охолодження тепловипромінюючих поверхонь, екранування джерел випромінювання, застосування засобів інди¬відуального захисту, організація раціонального режиму праці і відпо¬чинку.
Ультрафіолетове (УФ) випромінювання — спектр електромагнітних коливань з довжиною хвилі 200 — 400 нм. Особливістю ультрафіолето¬вого випромінюваня є висока сорбційність — їх поглинає більшість тіл.
Ультрафіолетове випромінювання, яке становить близько 5% щільності потоку сонячного випромінювання, є життєво необхідним фактором; оптимальні дози ультрафіо¬летового випромінювання активізують дію серця, обмін речовин, поліпшують кровотворення, чинять бактерицидну дію.
Ультрафіолетове випроміню¬вання довжиною хвилі 10 — 20 нм (дальній діапазон) має дуже вели¬ку енергію і є згубним для люди¬ни, але у природних умовах хвилі поглинаються озоновим шаром атмосфери і на поверхні Землі вони відсутні.
Зниження інтенсивності опромінення УФ випромінюванням і захист від його впливу досягаються відстанню, екрануванням джерел випромінювання, екрануван¬ням робочих місць, засобами індивідуального захисту, спеціальним фарбуванням приміщень і раціональним розташуванням робочих місць.
Одним з найбільш фундаментальних наукових досягнень XX ст. є лазер. Висока потужність лазерного випромінювання в поєднанні з високою направленістю дозволяє одержати за допомогою фокусу¬вання світлові потоки величезної потужності. Водночас лазерне випромінювання може негативно впливати на живий організм. Найбільш чутливими до лазерного випромінювання є очі, шкіра. Їх пошкодження мають характер опіків. Опромінення шкіри лазер¬ною енергією може також призвести до утворення пухлин. Під впли¬вом лазерного випромінювання в організмі людини відчувають¬ся функціональні зміни центральної нервової, і серцево-судинної систем, ендокринних залоз, зростає фізична втомлюваність, коли¬вається тиск, з'являється головний біль, роздратованість, збуд¬женість, порушується сон.
Для захисту від лазерного випромінювання застосовують: телевізійні системи спостереження за ходом процесу, захисні екрани (кожухи), огородження лазерної зони, засоби індивідуального захисту — спеціальні протилазерні окуляри, щітки, маски, халати, рукавиці.

Небезпека електричного струму
Загальна характеристика електричної енергії
Електрична енергія широко використовується в промисловості, на транс¬порті, в сільському господарстві, побуті.
Електрика — сукупність явищ, зумовлених існуванням, рухом і взаємодією електрична заряджених тіл або часток.
Електричний струм — це упорядкований (спрямований) рух елек¬трично заряджених часток.
Наявність електричного струму в провідниках призводить до їх на¬грівання, зміни хімічного складу, створення магнітного поля.
Захисна реакція організму вияв¬ляється тільки після безпосереднього потрапляння під дію електричного струму. Другою особливістю дії електричного струму на організм людини є те, що струм, проходячи через людину, діє не тільки в місцях контактів і на шляху протікання через організм, а й викликає рефлекторні порушення нормальної діяльності окремих органів (серцево-судинної системи, системи дихання). Третя особливість — це мож¬ливість одержання електротравм без безпосереднього контакту із струмопровідними частинами — при переміщенні по землі поблизу ушкодженої електроустановки (у випадку замикання на землю), ураження через електричну дугу.

Особливості впливу електричного струму на організм людини
Електричний струм, проходячи через тіло людини, зумовлює пере¬творення поглинутої організмом електричної енергії в інші види і спри¬чиняє термічну, електролітичну, механічну і біологічну дію.
Найбільш складною є біологічна дія, яка притаманна тільки жи¬вим організмам. Термічний і електролітичний вплив властиві будь-яким провідникам.
Термічний вплив електричного струму характеризується нагріванням тканин аж до опіків.
Статистика свідчить, що більше половини всіх електротравм станов¬лять опіки. Вони важко піддаються лікуванню, тому що глибоко про¬никають у тканини організму. В електроустановках напругою до 1 кВ найчастіше спостерігаються опіки контактного виду при дотиканні тіла до струмопровідних частин. При проходженні через тіло людини елек¬тричного струму в тканинах виділяється тепло (Дж) в кількості:
Q = Iл2Rлt
де Iл — струм, який проходить через тіло людини, А; Rл— опір тіла людини, Ом; t — час проходження струму, с.
Опіки можливі при проходженні через тіло людини струму більше 1 А. Тільки при великому струмі тканини, які уражаються, нагріва¬ються до температури 60—70°С і вище, при Якій згортається білок і з'являються опіки.
Електролітична дія струму виявляється-у розкладанні органічної рідини, в тому числі крові, яка є електролітом, та в порушенні її фізико-хімічного складу.
Біологічна дія струму виявляється через подразнення і збудження живих тканин організму, а також порушення внутрішніх біологіч¬них процесів.
Механічна дія струму призводить до розриву тканин організму внас¬лідок електродинамічного ефекту, а також миттєвого вибухоподі¬бного утворення пари з тканинної рідини і крові.
Внаслідок дії електричного струму або електричної дуги виникає елек-тротравма. Електротравми умовно поділяють на загальні і місцеві. До місцевих травм належать опіки, електричні знаки, електрометалізація шкіри, механічні пошкодження, а також електроофтальмія (запалення очей внаслідок впливу ультрафіолетових променів електричної дуги).
Розрізняють три ступені впливу струму при проходженні через організм людини (змінний струм):
> відчутний струм — початок болісних відчуттів (до 0—1,5 мА);
> невідпускний струм — судоми і біль, важке дихання (10—15мА);
> фібриляційний струм — фібриляція серця при тривалості дії струму 2—Зс, параліч дихання (90-100мА).
Ураження струмом залежить від: сили струму, часу проходження через організм; характер струму (змінний або постійний) напруги, частоти опору тіла людини, шляху протікання в тілі людини, фізичного стану людини, умов навколишнього середовища
Має значення шлях струму через тіло і особливо місця входу і виходу стру¬му. Із можливих шляхів проходження струму через тіло людини найбільш не¬безпечним є той, при якому вражається головний мозок (голова — руки, голо¬ва — ноги), серце і легені (руки — ноги).

Хімічні і біологічні фактори небезпеки
Хімічні фактори небезпеки
Особливу небезпеку становлять хімічні речовини, які за¬лежно від їх практичного використання можна поділити на:
• промислові отрути, які використовуються у виробництві (розчинни¬ки, барвники) є джерелом небезпеки гострих і хронічних інтоксикацій при порушенні правил техніки безпеки (наприклад, ртуть, свинець, ароматичні сполуки тощо);
• отрутохімікати, що використовуються у сільському господарстві для боротьби з бур'янами та гризунами (гербіциди, пестициди);
• лікарські препарати;
• хімічні речовини побуту, які використовуються як харчові добавки, засоби санітарії, особистої гігієни, косметичні засоби;
і • хімічна зброя.
Залежно від характеру дії на організм людини хімічні речовини поді¬ляються на: токсичні, подразнюючі, мутагенні, канцерогенні, нарко¬тичні, задушливі, ті, що впливають на репродуктивну функцію, сенси¬білізатори.
Токсичні речовини — це речовини, які викликають отруєння усього організму людини або впливають на окремі системи людського орга¬нізму (наприклад, на кровотворення, центральну нервову систему).
Ці речовини можуть викликати патологічні зміни певних органів, наприклад, нирок, печінки. До таких речовин належать такі сполу¬ки, як чадний газ, селітра, концентровані розчини кислот чи лугів тощо.
Подразнюючі речовини викликають подразнення слизових оболонок, дихальних шляхів, очей, легень, шкіри (наприклад, пари кислот, лугів,аміак).
Мутагенні речовини призводять до порушення генетичного коду, зміни спадкової інформації. Це — свинець, радіоактивні речовини тощо. Канцерогенні речовини викликають, як правило, злоякісні новоутво¬рення — пухлини (ароматичні вуглеводні, циклічні аміни, азбест, нікель, хром тощо).
Наркотичні речовини впливають на центральну нервову систему (спирти, ароматичні вуглеводи).
Задушливі речовини приводять до токсичного набряку легень (оксид вуглеця, оксиди азоту).
Прикладом речовин, що впливають на репродуктивну (народжуваль-ну) функцію, можуть бути: радіоактивні ізотопи, ртуть, свинець тощо.
Сенсибілізатори — це речовини, що діють як алергени. Це, наприклад, розчинники, формалін, лаки на основі нітро- та нітрозосполук тощо.
Дуже негативні наслідки має вплив саме отруйних речовин на живі організми, повітря, грунт, воду тощо. Своєю дією ці речовини призво¬дять до критичного стану навколишнього середовища, впливають на здоров'я та працездатність людей, на їх майбутнє покоління.
Отруйними називаються речовини, які призводять до ураження всіх живих організмів, особливо людей та тварин.
Шляхи проникнення отруйних речовин в організм людини: через шкіру, органи дихання та шлунок.
Ступінь ураження отруйними речовинами залежить від їх токсич¬ності, вибіркової дії, тривалості, а також від їх фізико-хімічних власти¬востей.
Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речо¬вин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).
Гранична допустимі концентрації шкідливих речовин
Вважається, що ГДК шкідливої речовини — це такий вміст її у при¬родному середовищі, який не знижує працездатності та самопочуття людини, не шкодить здоров'ю у разі постійного контакту, а та¬кож не викликає небажаних (негативних) наслідків у нащадків.
Найновіші дослідження свідчать, що нижніх безпечних меж впливів канцерогенів та іонізуючої радіації не існує. Будь-які дози, що переви¬щують звичайний природний фон, є шкідливими.
За наявності в повітрі чи воді кількох забруднювачів односпрямова-ної дії повинна виконуватись така умова:
С,/ГДК, + С./ГДК, 4- ... + С/ГДК = 1,
де С,, Су ..., С — фактичні концентрації забруднювачів, мг/м3; ГДКр ГДК;, ..., ГДК — ГДК забруднювачів, мг/м3.
Якщо зазначена умова не виконується, то кажуть, що санітарний стан не відповідає нормативним вимогам.
Дуже шкідливою є сумарна дія таких полютантів, як сірчаний газ, діоксид азоту, фенол, аерозолі, сірчана (Н2SO4) та фтористоводнева (НF) кислоти.                                                 
Для визначення максимальної разової ГДК використовуються ви¬сокочутливі тести, за допомогою яких виявляють мінімальні впливи забруднювачів на здоров'я людини у разі короткочасних контактів (ви¬міри біопотенціалів головного мозку, реакція ока тощо).
Основними засобами захисту людини від впливу шкідливих речо¬вин є гігієнічне нормування їх вмісту у різних середовищах, а також різні методи очищення газових викидів (адсорбція, абсорбція, хімічне перетворення) та стоків (первинне, вторинне та третинне очищення).
Біологічні фактори небезпеки
• Загальна характеристика біологічних об'єктів. Одним з видів небезпеки є біологічні речовини, до яких відносять макроорганізми (рослини та тварини) і патогенні мікроорганізми, збудники інфекцій¬них захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, най¬простіші).
• Отруйні рослини. Близько 700 видів рослин можуть викликати важкі чи смертельні отруєння людей. Токсичною речовиною отруйних рослин є різні Сполуки, які належать переважно до алкалоїдів, глюко¬зидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо.
За ступенем токсичності рослини поділяють на:
• отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо) ;
•дуже отруйні (наперстянка, олеандр тощо);
• смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).
Отруйні тварини. Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж в рослинних організмах. Отрути, що вироб¬ляються тими чи іншими організмами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях.
Особливих методів захисту від негативної дії отруйних рослин і тва¬рин не існує. Лише необхідно досконало знати їх, знати симптоми їхньої дії, вміти вирізняти їх серед інших і якомога рідше з ними «зустрічатися».
Особливостями дії мікроорганізмів є:
> висока ефективність зараження людей;
> здатність викликати захворювання внаслідок контакту здорової людини із хворою або з певними зараженими предметами;
> наявність певного інкубаційного періоду, тобто з моменту зараження до прояву повного захворювання (від декількох годин до десятків днів);
> певні труднощі з визначенням окремих видів збудників;
> здатність проникати в негерметизовані приміщення, інженерні споруди і заражати в них людей.
В організм людини збудники інфекцій можуть потрапляти:
через верхні дихальні шляхи (повітрям);
через шлунково-кишковий тракт (повітряно-крапельним);
через проникнення у кров (переважно кровососними паразитами);
через шкіру та слизові оболонки.
Основними інфекційними захворюваннями в наш час вважають; •чуму, •сибірку, •сап, •холеру, •лихоманку, •віспу, •ботулізм, •грип тощо. Проникаючи у внутрішні органи людини, збудники-інфекцій¬них захворювань можуть викликати різні розлади, як клінічного, так і анатомічного характеру. Деякі із збудників захворювань можуть спричиняти інфекційні хвороби через харчі (вода, молоко, продукти), вживаючи які людина хворіє. Поширенню багатьох інфекцій сприя¬ють комахи, а також недотримання правил особистої гігієни.
Дуже велика кількість інфекційних захворювань передається через дихальні шляхи. Збудники цих захворювань паразитують на слизових оболонках носа, горла, гортані, тобто на слизових так званих верхніх дихальних шляхів. При зараженні кров'яними інфекціями, що передаються в момент укусу комахами.
Одним з найефективніших методів боротьби з інфекційними захво¬рюваннями є їх специфічна профілактика. Вона заснована на створю¬ванні штучного імунітету шляхом попереджувальних щеплень. У наш час широкого вжитку набули щеплення проти чуми, туляремії, бруце¬льозу, туберкульозу, сибірки, правця, дифтерії, черевного тифу, висип¬ного тифу, натуральної віспи, коклюшу тощо. Проти деяких захворю¬вань попереджувальні щеплення проводяться за певним розробленим планом (проти віспи, дифтерії, туберкульозу). Проти інших інфекцій щеплення проводять лише в тих випадках, коли виникає загроза їх поширення.
У наш час існує велика кількість захворювань, збудники яких можуть бути використані ворогом як бактеріальні засоби. Зробити щеп¬лення проти всіх цих захворювань неможливо, тому що жодна людина не витримає такої кількості щеплень. У цих випадках, особливо для встановлення виду застосованого збудника, вдаються до антибіотиків та інших спеціальних препаратів.
Для захисту від проникнення в організм людини інфекції викорис¬товують такі ж засоби, як і для захисту від радіоактивних та хімічних отруйних речовин. Ці засоби захисту поділяють на:
• індивідуальні (протигази, захисні маски і засоби захисту шкіри);
• колективні (спеціально обладнані інженерні споруди).

Психофізіологічні фактори небезпеки
Небезпечні фактори, зумовлені особливостями фізіології та психології людини, називаються психофізіологічними.
Психофізіологічні небезпеки у сучасному світі є чинниками цілісності чи розладу, стійкості чи дисгармонії, спокою чи тривоги, успіху чи невдач, фізичного та морального благополуччя. На сьогодні не існує жодного фактора психофізіологічних небезпек, що не впливав би на людину..
Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки постійної дії слід вважати:
недоліки органів відчуття ("дефекти зору, слуху тощо')
порушення зв'язків між сенсорними та моторними центрами, внас¬лідок чого людина не здатна реагувати адекватно на ті чи інші зміни, що сприймаються органами відчуття;
дефекти координації рухів ("особливо складних рухів та операцій, прийомів тощо);
підвищена емоційність;
відсутність мотивації до трудової діяльності (незацікавленість в досягненні цілей, невдоволення оплатою праці, монотонність праці, відсутність пізнавального моменту, тобто нецікава робота, тощо).
Психофізіологічними факторами потенційної небезпеки тимчасової дії є:
недостатність досвіду (поява імовірної помилки, невірні дії, напру¬ження нервово-психічної системи, побоювання допустити помилку);
необережність (може призвести до ураження не лише окремої людини, а й всього колективу);
втома (розрізняють фізіологічне та психологічне втомлення);
емоційні явища (особливо конфліктні ситуації, душевні стреси, пов'язані з побутом, сім'єю, друзями, керівництвом)
Діяльність людини можна поділити на дві категорії — фізичну та розумову.
Фізична діяльність — діяльність, пов'язана з конкретними пред¬метними діями (наприклад, перевезення вантажу, інструментальне виробництво тощо).
Розумова діяльність пов'язана з психічними процесами, під час яких людина планує свої дії, оперуючи образами та мовними симво¬лами.
Фізичну роботу (роботу м'язів) можна поділити за її характером на два види — статичну і динамічну.
При статичній роботі підвищується обмін речовин, збільшується витрата енергетичних ресурсів, але меншою мірою ніж при динамічній. Особливістю такого виду праці є її виражена втомлювальна дія, що зумовлена довготривалим скороченням і напруженням м'язів, відсут¬ністю умов для кровообігу, внаслідок чого відбувається накопичення кінцевих і проміжних продуктів обміну. Це дуже швидко призводить до розвитку втоми.
Динамічна робота пов'язана з переміщенням у просторі частин тіла або усього тіла. У результаті енергія, яка витрачається при такій праці, перетворюється на механічну і теплову. Динамічні скорочення м'язів мають перервний характер, що сприяє повноцінному кровопостачан¬ню і кисневому обміну, а це, своєю чергою, призводить до меншої втом¬люваності.
Інтенсивна фізична праця ставить високі вимоги до функцій основних органів і систем людини. Нетренованість призводить до погіршення стану серцево-судинної, дихальної та центральної нерво¬вої систем, а постійна фізична активність поліпшує їх функції.
На відміну від фізичної, розумова діяльність супроводжується мен¬шими витратами енергетичних запасів, але це не значить, що вона є легкою. Основним робочим органом під час такого виду діяльності виступає мозок. Під час розумової діяльності •значно активізуються аналітичні та синтетичні функції ЦНС, •ускладнюється прийом і пе¬реробка інформації, виникають функціональні зв'язки, нові комплекси умовних рефлексів, •зростає роль функцій уваги, пам'яті, напруження зорового та слухового аналізаторів і навантаження на них. Для розумо¬вої діяльності характерні *напруження уваги, *сприйняття, *пам'яті, * велика кількість стресів, *малорухомість, * вимушена поза.
Фізичний і розумовий види діяльності вимагають різного напру¬ження певних функціональних систем організму, тому навантаження необхідно класифікувати відповідно до важкості і напруженості. Важкість праці — це напруження функціональних систем, які зумов¬лені фізичним навантаженням. Напруженість, своєю чергою, харак¬теризує рівень напруження центральної нервової системи.

5

Лекція 4

ТЕХНОГЕННІ НЕБЕЗПЕКИ
ВПЛИВ НА НАВКОЛІШНЄ ПРИРОДНЕ СЕРЕДОВИЩЕ
НЕБЕЗПЕКИ В УРБАНІЗОВАНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

У зв 'язку з використанням все більших енергетичних потужностей люди змушені концентрувати енергію на невеликих ділянках, причому найчастіше в межах міст та інших населених пунктів. Йде просторова концентрація синтетичних хімічних сполук (їх кількість досягла 400 тисяч), більша частина котрих отруйна. Внаслідок цього різко зросло забруднення навколишнього се-редовища, нищення лісів, опустелювання, все більше людей гине внаслідок аварій на виробництві і транспорті.
Аварія — це небезпечна подія техногенного характеру, що створює на об'єкті, території або акваторії загрозу для життя і здоров 'я людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого процесу чи завдає шкоди довкіллю.
* Згідно з розмірами та заподіяною шкодою розрізняють легкі, середні, важкі та особливо важкі аварії. Особливо важкі аварії призводять до великих руйнувань та супроводжуються великими жертвами. Аналіз наслідків аварій, характеру їх впливу на навколишнє середо¬вище зумовив розподіл їх за видами:
аварії з витоком сильнодіючих отруйних речовин (аміаку, хлору, сірчаної та азотної кислот, чадного газу, сірчаного газу та інших речовин);
аварії з викидом радіоактивних речовин в навколишнє середовище;
пожежі та вибухи;
аварії на транспорті та ін.
Особливо важкі аварії можуть призвести до катастроф.
Катастрофа — це великомасштабна аварія, яка призводить до важких наслідків для людини, тваринного й рослинного світу, змінюючи умови середовища існування.
Глобальні катастрофи охоплюють цілі континенти і їх розвиток ставить під загрозу існування усієї біосфери.
Сучасній людській цивілізації властиві стрімкі темпи урбанізації. Вони зумовлені двома факторами — «демографічним вибухом» другої половини XX ст. та науково-технічною революцією в усіх сферах.
Урбанізація (від лат.— міський) означає процес зростан¬ня міст і міського населення та підвищення їх ролі в соціально-економічному та культурному житті суспільства. Способи виник¬нення міст в історії людства були різними. Міста виникали як сумісні поселення ремісників, що полегшувало їх виробничу діяльність, як центри торгівлі, як воєнні укріплення (фортеці).
Проявився процес урбанізації і в Україні. До 1918 р. країна була аграрною і в містах проживало 18% населення. Інтенсивна урбанізація в Україні розпочалася в 1926-1939 рр., коли було взято курс на індустріалізацію народного господарства, тобто всього лише за 13 років чисельність міського населення зросла у 2,4 рази. Тільки за останні ЗО років частка міського населення в Україні зросла у 2,2 рази та становила на кінець XX ст. близько 70% загальної чисельності населення. За кількістю великих міст (з населенням понад 100 тис.) наша держава тепер посідає одне з провідних місць серед країн світу, таких міст зараз — 61. В Україні є 7 міст з населенням, яке перевищило або май¬же сягає мільйона осіб: Київ, Дніпропетровськ, Одеса, Донецьк, Харків, Запоріж¬жя та Кривий Ріг. До речі, для Києва останні ЗО років був характерний надзви¬чайно інтенсивний демографічний розвиток: чисельність його населення зросла майже у 2,5 рази і досягла на 2000 рік 2 млн 600 тисяч мешканців.
Незважаючи на переваги міського життя, міське середовище для людей є штучним і відірваним від природного, того, в якому тисячо¬літтями проходило їхнє життя. Штучне міське середовище шкідливо впливає на здоров'я наведення через забруднення атмосферного по¬вітря, дефіцит сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, не¬достатністю зелених насаджень тощо. Також небезпеку для здоров'я людей у місті становлять шумові, вібраційні навантаження, транспортні проблеми, вплив електричних, магнітних, іонізаційних полів.

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ

Негативні впливи техносфери на людину і природне середовище виникають внаслідок ряду причин, головними з яких є:
  безперервне надходження в техносферу відходів промисловості, енергетики, коштів транспорту, сільськогосподарського виробництва, сфери побуту;
  експлуатація в життєвому просторі промислових об'єктів і технічних систем (засобу транспорту, енергоустаткування, герметичні системи з підвищеним тиском, рухомі механізми і , що мають підвищеними енергетичними характеристиками;
  проведення робіт в особливих умовах (роботи на висоті, в шахтах, переміщення вантажів, роботи в замкнених об'ємах) ;
  спонтанно виникаючі техногенні аварії на транспорті, на об'єктах енергетики, в промисловості, а також при зберіганні вибухових і легкозаймистих речовин і
  несанкціоновані і помилкові дії операторів технічних систем і населення;
  вплив стихійних явищ (землетрус, повінь і інш.) на елементи техносфери (промислові об'єкти, транспортні магістралі, селитебні зони і інш.).

ВІДХОДИ - ДЖЕРЕЛО НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ ТЕХНОСФЕРИ

Будь-який процес в техногенному і природному середовищі здійснюється з утворенням відходів у вигляді матеріальних і енергетичних потоків. Закон про неусуненість відходів і побічні впливи виробництв свідчить: «У будь-якому господарському циклі утворюються відходи і побічні ефекти, їх неможна усунутни і вони можуть бути переведені з однієї фізико-хімічної форми в іншу або переміщені в просторі».
Відходи супроводжують роботу будь-якого виробництва (промислового, сільськогосподарського). Вони поступають у довкілля у вигляді викидів в атмосферу, скидів у водоймища, твердих промислових і побутових відходів і сміття на поверхні і в надрах планети.
Крім матеріальних відходів, робота виробництв і реалізація різних технологій пов'язана з надходженням в середовище потоків енергії різних видів: механічної (шум, вібрація), теплової, електромагнітної.
Відходи поступають до всіх компонентів техносфери: в робочі і інші зони виробничих приміщень, на промислові майданчики, в міське середовище і житлові приміщення, а також негативно впливають на природне середовище.
Відходи забруднюють середовище і утворюють в ній небезпечні зони, для яких характерні високі концентрації токсичних речовин і/або підвищені рівні енергетичного впливу.
Забруднення атмосферного повітря. Основне антропогенное забруднення атмосферного повітря створюють автотранспорт, теплоенергетика і ряд галузей промисловості.
Самими поширеними токсичними речовинами, що забруднюють атмосферу, є: оксид вуглецю СО, діоксид сірі S02 оксиди азоту N0x вуглеводні СxНy,  і пил.
Крім приведених вище речовин і пилу, в атмосферу викидаються і інші, більш токсичні речовини. Так, вентиляційні викиди заводів електронної промисловості містять пари плавикової (тиоцианатной), сірчаної, хромової і інших мінеральних кислот, органічні розчинники і т. п. В теперішній час нараховується більше за 500 шкідливих речовин, що забруднюють атмосферу, і їх кількість збільшується.
Основними джерелами забруднення атмосфери міста є транспорт, енергетичні системи міста та промисловість.
У містах зосереджена основна маса транспортних засобів. Це вантажний,  власний та громадський транспорт. Автотранспорт дає 70% усіх токсичних викидів в атмосферу. У Україні зареєстровано більше 1 млн вантажних авто-мобілей та близько 3 млн легкових. Частка автотранспортного забруднення атмосфери в загальній їх кількості ставати в Ужгороді   91 %,  Ялті, Полтаві   88%,  Львові   79%,  Києві   75%. За останній час в міському повітрі виросли обсяги викидів оксидів вуглецю, вуглеводнів, оксидів азоту, сажі. Але найбільшу небезпеку окрім оксидів азоту становлять сірчані та свинцеві сполуки,  їх вміст у міському повітрі значною мірою зріс.
Велика частка домішок атмосферного повітря в містах проникає в житлові приміщення. У літній час (при відкритих вікнах) склад повітря в житловому приміщенні відповідає складу повітря поза приміщенням на 90, взимку  на 50 %.
Специфіка проживання в місті веде до того, що люди 80-95% свого часу проводять в приміщеннях (житлові будинки,  метро, службові приміщення). Одним з показників якості міського життя є повітря приміщень. Згідно з оцінкою Агентства з охорони навколишнього середовища США, повітря всередині міських приміщень забруднено у 100 разів більше ніж зовні.

ЗАБРУДНЕННЯ ПОВЕРХНЕВИХ ВОД
За даними ВООЗ,  вода може містити 13 тисяч токсичних речовин,  водою передається до 80% усіх захворювань,  від яких у світі щорічно вмирає 25 мли осіб.
Проблема забезпечення населення України якісною питною водою з кож¬ним роком ускладнюється, стає більш гострою. Найбільшим гідрологічним басейном України є водозбірний басейн Дніпра. Дніпро є третьою за величиною рікою Європи й його довжина по території України складає 2 200 км. Його середній річний стік складає близько 53.5 млрд. кубометрів води, що збирається майже з половини території України (293 000 квадратних км). На річці локалізовані шість великих водосховищ, в яких акумульовано  55.1 млрд кубометрів води для індустріальних центрів Донбасу та іригаційних систем за  нижньою течією в Криму і Причорномор”ї. Близько 30 млн. людей України  і найбільш важливі індустріальні регіони залежать від цієї ріки.
Ресурси підземних вод є доступними на всій території України. Головні резерви підземних вод локалізовані  в центрі і на заході, тоді як південь має найменше резервів. В результаті, картина територіального розподілу доступної кількості підземних вод і картина розподілу інтенсивності водокористування не співпадають. Загальна доступна кількість підземних вод оцінюється в 61.7 млн куб.м на день (!).
                 В 1997 р. з поверхневих і підземних водних джерел було забрано 20.2 млрд куб. м води. З них 14.7 млрд куб. м було використано на комунальні, промислові і сільськогосподарські цілі, що складає 73% річного забору води. В 1997 р. обсяги забору поверхневих і підземних вод знизилися на 42% порівняно з 1991 р. Майже половину цієї кількості використано в промисловості.
У 1998 р. залишилась тенденція до зменшення об'ємів забору та використання води. Всього з водних об'єктів забрано 19027 млн. м3 води, що на 6% менше ніж у 1997 р. Підземної води забрано менше на 9%, що становить 3363 млн. м3.
Безповоротне водоспоживання в цілому в Україні становить 6946 млн.м3 або 36% від забраної. З цієї кількості води в процесі її використання втрачається 4635 млн. м3.
Основна причина зменшення об'єму забору та використання води - спад виробничої діяльності в Україні. Серед інших факторів, які мали вплив на їх зменшення, було введення в країні плати за спеціальне використання прісних водних ресурсів. Як і в минулі роки, найбільше забрано і використано води з басейну Дніпра - 10754 млн. м3 (56%) та 8502 млн. м3 (65%) відповідно.
            Склалася ситуація, коли прак¬тично всі поверхневі, а в окремих регіонах і підземні води за рівнем забруд¬нення не відповідають вимогам стандарту до джерел водопостачання. Питна вода стає активним чинником шкідливого впливу на здоров'я і першопри¬чин виникнення багатьох небезпечних масових інфекційних захворювань, зокрема вірусного гепатиту А. Внаслідок хлорування в питній воді утворюються хлорорганічні сполуки, наприклад, кількість хлороформу перевищує в 1,5-2 рази норми, рекомендовані ВООЗ. Окрім того, в питну воду можуть потрапити інші токсичні речовини: іони важких металів, сполуки фосфору і сірки, пестициди, нітрати, нітрити. Про недостатню ефективність існуючої технології очистки води свідчить високий рівень захворюваності населення кишковими інфекціями. Взагалі ж на сьогодні відомо близько 100 хвороб, які «дарує» нам питна вода.
Водоймища забруднюються поверхневими стоками (змивання із земної поверхні) і стічними водами. Внутрішні водоймища забруднюються стічними водами різних галузей промисловості (металургійної, нафтопереробної, хімічної і інш.), сільського і житлово-комунального господарства. Основними джерелами забруднень є житлово-комунальне господарство, промисловість і сільське господарство.
Забруднювачі діляться на біологічні (органічні мікроорганізми), що зумовлюють бродіння води; хімічні, що змінюють хімічний склад води; фізичні, що змінюють її прозорість (каламутність), температуру і інші показники.
Біологічні забруднення попадають у водоймища з побутовими і промисловими стоками, в основному з підприємств харчової, медико-біологічної, целлюлозо-паперової промисловості.
Хімічні забруднення поступають у водоймища з промисловими, поверхневими і побутовими стоками. До них відносяться: нафтопродукти, важкі метали і їх з'єднання, мінеральні добрива, пестициди, миючі засоби.
Фізичні забруднення поступають у водоймища з промисловими стоками, при скидах з вироблень шахт, кар'єрів, при змивах з територій промислових зон, міст, транспортних магістралей, за рахунок осадження атмосферного пилу.
Внаслідок антропогенної діяльності багато водоймищ нашої країни надто забруднені. Рівень загрязненности води за окремими інгредієнтами перевищує 30 ГДК.
Спостереження Держкомгідромету в 1997 р. свідчать про те, що Дніпро забруднений зокрема металами і фенолами. Стандарти якості води перевищені по міді (в 5-11 разів), цинку (в  2-4 рази), марганцю (в 1-7 разів), шестивалентному хрому (в 4-8 разів) і фенолах. Київське і Канівське водосховища в основному забруднені нафтопродуктами (1-5 разів перевищення стандартів), нітритами (2 рази), фенолами (2 рази), міддю (4-29 разів), цинком (1-11 разів), марганцем (1-22 рази) і хромом (4-11 раз).  З 1996 р. рівень забруднення  міддю, цинком і марганцем в цих водосховищах  підвищився.
Дністер головним чином забруднений аммонієм (1-15 раз), нафтопродуктами (1-4 рази),  хромом (5-54 рази), міддю (3-5 раз), магнієм (8-17 раз).Вміст хрому і амонію зростає.
Згідно з розпорядженням Київської міської держадміністрації, в місті збудовано та введено в експлуатацію 25 павільйонів бюветної роздачі арте¬зіанської води. Вода в них чиста, доброякісна, радіонукліди та важкі метали на таку глибину не потрапили. Але приблизно в 66% свердловин вода містить підвищену кількість заліза, марганцю, сірководню, сульфідів, сульфатів, хлоридів, карбонатів та інших домішок, що звичайно вимагає додаткового очищення цієї води. Нерідко артезіанська вода не відповідає вимогам щодо бактеріологічних показників. Наслідком неконтрольованого й довгостроко¬вого використання таких вод як питних можуть бути різні захворювання у людей — отруєння важкими металами, нітратами та ін. Як правило, арте¬зіанська вода є умовно питною й може служити лише додатковим джерелом водопостачання.
Забруднення грунтів. Порушення верхніх шарів земної кори відбувається при видобутку корисних копалин і їх збагаченні; похованні побутових і промислових відходів; проведенні військових навчань і випробувань і т. п. Грунтове покривало істотно забруднюється осадками в зонах розсіювання різних викидів в атмосферу, орні землі  при внесенні надмірної кількості добрив і застосуванні пестицидів.
Сьогодні в Україні існує надзвичайно високий рівень освоєності життєвого простору: тільки близько 8% площі (5 млн.га) знаходиться у природному стані (болота, озера, ріки, а також гори).
Сільськогосподарська освоєність земельного фонду станом на 01.01.97 становить 72,2% суші, зокрема, розораність складає 57,3%. Найвищу сільськогосподарську освоєність території мають землі Запорізької (88%), Миколаївської (87), Кіровоградської (86), Дніпропетровської і Одеської (по 83) та Херсонської (82%) областей. Дещо нижча вона в лісостепових областях, у півтора-два рази менша в зоні Полісся. Для порівняння, в Сполучених Штатах Америки розораність території становить 19%, Франції і ФРН - 33, Італії - 31%.
За уточненими на 1996 р. даними внаслідок Чорнобильської аварії радіоактивними викидами забруднено понад 8,4 млн. га сільськогосподарських угідь, на яких щільність забруднення радіоактивним цезієм (Сs-137) перевищує 0,1 Кі/км2. Найбільші площі радіоактивно забруднених грунтів знаходяться в Житомирській (70%) та північних районах Київської (15%) областей. Решта розподілилась у вигляді радіоактивних плям різної активності, конфігурації і розміру на території Рівненської, Волинської, Чернігівської, Вінницької, Черкаської, Тернопільської областей.
Щорічно з надр країни витягується безліч гірничої маси, однак залучається до обороту всього біля третини і використовується у виробництві біля 7 % об'єму видобутку. Велика частина відходів йде на переробку, але біля 9 млн. т (Росія!) вивозиться в місця неорганізованого складування і на міські звалища.
Істотне забруднення грунтів відбувається внаслідок осадження токсичних речовин з атмосфери. Найбільшу небезпеку представляють підприємства кольорової і чорної металургії. Зони забруднень їх викидами мають радіуси біля 20...50 км, а перевищення ГДК досягає 100 разів. До основних забруднювачів відносяться нікель, свинець, бенз(а)пирен,  ртуть і інш.
Небезпечні викиди сміттєспалювальних заводів, що містять тетра-етилсвинець, ртуть, діоксини, бенз(а)пірен і т. п. Викиди ТЕС містять бенз(а)пірен,  з'єднання ванадію, радіонукліди, кислоти і інші токсичні речовини.
Інтенсивно забруднюються орні землі при внесенні добрив і використанні пестицидів. Внесення добрив компенсує вилучення рослинами з грунту азоту, фосфору, калію і інших речовин. Однак разом з добривами, що містять ці речовини, в грунт вносяться важкі метали і їх з'єднання, які містяться в 65 добривах як домішки. До них відносяться: кадмій, мідь, нікель, свинець, хром і інш. Виведення цих домішок з добрив   трудомісткий і дорогий процес. Особливу небезпеку представляє використання як добрива осадків промислових стічних вод, як правило, насичених відходами гальванічного і інших виробництв.
ГДК хі¬мічної речовини у грунті - це максимальна кількість хі¬мічної речовини (в мг/кг грунту), яка не зумовлює опосере-дкованого негативного впливу на людину через кон¬тактючі з грунтом середовища и не пригнічують самоочисну зданість грунту.
Енергетичні забруднення середовища. Промислові підприємства, об'єкти енергетики, зв'язки і транспорт є основними джерелами енергетичного забруднення промислових регіонів, міської середовища, жител і природних зон. До енергетичних забруднень відносять вібраційний і акустичний впливи, електромагнітні поля і випромінювання, вплив радіонуклідів і іонізуючих випромінювань. З енергетичних забруднень в сучасних умовах найбільший негативний вплив на людину чинять радіоактивне і акустичне забруднення.
За останні 30 років у  всіх великих містах шум збільшився на 12-15 дБ, а суб'єктивна гучність виросла в 3-4 рази. Шум в міському середовищі і житлових будівлях створюється транспортними засобами, промисловим обладнанням, санітарно-технічними установками і пристроями і інш. На міських магістралях і в прилеглих до них територіях рівні звуку можуть досягати 70...80 дБа, а в окремих випадках 90 дБА і більш. У районі аеропортів рівні звуку ще вище. Джерела інфразвуку в техносфері (рухомі механізми з великою поверхнею  віброплощадки, екскаватори) в окремих випадках випромінюють рівні звукового тиску, що перевищують нормативні значення на значних відстанях від джерела.
Для позначення комплексного впливу шуму на людину медики ввели термін — «.Шумова хвороба». Симптомами цієї хвороби є головний біль, нудо¬та, дратівливість, які досить частр супроводжуються тимчасовим знижен¬ням слуху. До шумової хвороби схильні більшість мешканців великих міст, які постійно отримують шумові навантаження. Наприклад, нормативні рівні звуку в дБ для мешканців житлових кварталів повинні становить 55 вдень і 45 вночі. Однак різні джерела техногенного шуму вносять вагомий внесок у звукове середовище міста. У сучасних міських районах зі значним рухом транспорту рівень шуму близький до небезпечної межі у 80 дБ.
Шум діє на організм людини не тільки прямо й опосередковано. Шум має й інші можливості впливу. Так, у міських умовах тривалість життя дерев коротша, ніж у сільській місцевості. Головною причиною цього є вплив інтенсивного шуму.При дії шуму в 100 дБ рослини виживають 10 днів. При цьому швидко гинуть квіти і уповільнюється ріст рослин.
Отже, шум шкідливий, але чи можна зменшити його вплив на живі організми, включаючи людину. Виявляється, можливо, і таких заходів багато. Насамперед, необхідно суворо дотримуватись чинних норма¬тивів. На сьогодні на вулицях великих міст шум не спускається нижче 80 дБ. Для того, щоб зменшити цей рівень, докладаються значні зусилля, насамперед, з удосконалення самої техніки. Конструкто¬ри працюють над малошумними двигунами й транспортними засо¬бами, житлові забудови віддаляють від вуличних магістралей, останні відокремлюють від будинків бетонними екранами, поліпшують по¬криття.
Основними джерелами електромагнітних полів (ЕМП) радіочастот є радіотехнічні об'єкти (РТО), телевізійні і радіолокаційний станції (РЛС), термічні цехи і дільниці (в зонах, що примикають до підприємств). Вплив ЕМП промислової частоти частіше за все пов'язаний з високовольтними лініями (ВЛ) електропередач і з джерелами магнітних полів, що застосовуються на промислових підприємствах. Зони з підвищеними рівнями ЕМП, джерелами яких можуть бути РТО і РЛС, мають розміри до 100... 150 м. При цьому навіть всередині будівель, розташованих в цих зонах, щільність потоку енергії, як правило, перевищує допустимі значення.
Значну небезпеку представляють магнітні поля, що виникають в зонах, прилеглих до електрифікованих залізниць. Магнітні поля високої інтенсивності виявляються і в будівлях, розташованих в безпосередній близькості від цих зон.
У побуті джерелами ЕМП і випромінювань є телевізори, дисплеї, печі НВЧ і інші пристрої. Електростатичні поля в умовах зниженої вологості (менше за 70 %) створюють паласи, накидки, завіски і
Мікрохвильові печі в промисловому виконанні не представляють небезпеки, однак несправність їх захисних екранів може істотно підвищити витоки електромагнітного випромінювання. Екрани телевізорів і дисплеїв як джерела електромагнітного випромінювання в побуті не представляють великої небезпеки навіть при тривалому впливі на людину, якщо відстані від екрана перевищують 30 см.
Теплові забруднення середовища виникають в місцях використання різних енергоносіїв. Найбільш значними джерелами теплового забруднення середовища є ТЕС і АЕС. Основна частка теплових скидів припадає на системи конденсації пари турбін, що відпрацювали.  Споживання води в системі конденсації пари на ТЕС складає до 150 л/(кВт • г), що пояснюється обмеженням нагріву охолоджуючої води на величину не більше за 10 °З. При цьому нагрів води в природних водоймищах, куди скидається теплота, не повинен перевищувати 5 зимою і 3 °З літом.
Основні джерела іонізуючого опромінення людини в навколишньому середовищі і середні еквівалентні дози опромінення наведені нижче (в дужках вказані доза для населення РФ на рівнинній місцевості):
Природний фон мкЗв/рік:
космічне опромінення. ...... 320(300)
опромінення від природних джерел:
зовнішнє. ............. 350(320)
внутрішнє. ............ 2000(1050)
Антропогенні джерела:
медичне обслуговування. .... 400 - 700(1500)
ТЕС в радіусі 20 км. .......  3...5
АЕС в радіусі 10 км. ................         1,35
радіоактивні осадки (головним чином наслідки випробувань ядерної зброї в атмосфері). ......  75...200
телевізори, дисплеї. ................   250...500 при 1< 10 см
кераміка, скло. ..................     10
авіаційний транспорт на висоті 12 км. ......        5 мкЗв/ч
Для людини, що проживає в промислово розвинених регіонах РФ, річна сумарна еквівалентна доза опромінення через високу частоту рентгено-діагностичних обстежень досягає 3000...3500 мкЗв/рік (середня на Землі доза опромінення рівна 2400 мкЗв/рік). Для порівняння гранично допустима доза для професіоналів (категорія А) становить 50 • 103 мкЗв/рік.
Доза опромінення, що створюється антропогенними джерелами (за винятком опромінень при медичних обстеженнях), є невеликою у порівнянні з природним фоном іонізуючого опромінення, що досягається застосуванням засобів колективного захисту. У тих випадках, коли на об'єктах економіки нормативні вимоги і правила радіаційної безпеки не дотримуються, рівні іонізуючого впливу різко зростають.
КРИТЕРІЇ БЕЗПЕКИ І ЕКОЛОГІЧНОСТІ ТЕХНОСФЕРИ ПРИ ЇЇ ЗАБРУДНЕННІ ВІДХОДАМИ
Критеріями безпеки техносфери при забрудненні її відходами є гранично допустимі концентрації речовин (ГДК) і гранично допустимий рівень інтенсивності потоків енергії (ГДР) в її життєвому просторі.
Поточні концентрації речовин регламентують, виходячи з гранично допустимих значень концентрацій цих речовин в життєвому просторі, співвідношенням:
Сi < ГДКі,                      (3.1)
де Сi - концентрація i-ої речовини в життєвому просторі; ГДКі - гранично допустима концентрація i-ої речовини в життєвому просторі.
Для потоків енергії їх поточні значення встановлюються співвідношеннями:
I < ГДУ або   1< ГДУ (3.2)
де I  інтенсивність i-го потоку енергії; ГДУ - гранично допустима інтенсивність потоку енергії; п — кількість джерел випромінювання енергії.
Значення ГДК і ГДУ встановлені нормативними актами Державної системи санітарно-епідеміологічного нормування України. Так, наприклад, для оцінки забруднення атмосферного повітря в населених пунктах регламентовані допустимі концентрації забруднюючих речовин і клас їх небезпеки по списку № 3088-84 (норматив розроблений ще за часи СРСР).
Згідно з нормативами концентрація кожної шкідливої речовини в приземному шарі не повинна перевищувати максимально разової гранично допустимої концентрації, т. е. С < ПДКмах, при експозиції не більше за 30 хв.
Середньодобова ГДК – встановлюється з умов, що її вплив виключає несприятливі наслідки для людини при резорбтивній (всасування) дії.
Максимальноразова ГДК – встановлюється з умов, що її вплив виключає несприятливі рефлекторні реакції для людини, наприклад відчуття запаху, зміну мсвітлової чктливості очей, слухового сприймання
За ступенем впливу – 4 класи небезпеки
1 – надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен сд ГДК = 0,0003)
2 – високо небезпечні (двоокис азоту мр ГДК 0,085 сд ГДК 0,085)
3 - помірно небезпечні (зважені частинки мр ГДК = 0,5, сд ГДК =0.05)
4 – мало небезпечні (етиловий спирт мр ГДК = 5, сд ГДК = 5)
Одночасна дія С/ГДК < 1
При одночасній присутності в атмосферному повітрі декількох шкідливих речовин, що мають однонаправлену дію, їх концентрації повинні задовольняти умові (3.1) у вигляді:
С1/ПДК1,  + С2/ПДК2 +. .. + Cn/ПДКn < 1.          (3.3)
ГДК і ГДУ лежать в основі визначення гранично допустимих викидів (скидів) або гранично допустимих потоків енергії для джерел забруднення середовища мешкання.
По значенню концентрації з можна знайти ГДВ для промислового об'єкта. Вимоги до розрахунку містяться в ГОСТ 17.2.3.02-78, ОНД-86 і ОВД-90.
Гранично допустимі викиди (скиди) і гранично допустимі випромінювання енергії джерелами забруднення середовища мешкання є критеріями экологічності джерела впливу на середовище. Дотримання цих критеріїв гарантує безпеку життєвого простору.

НЕГАТИВНІ ЧИННИКИ ВИРОБНИЧОЇ СЕРЕДОВИЩА
Виробнича середовище - це частина техносфери, що має підвищену концентрацію негативних факторів. Основними носіями травмуючих і шкідливих факторів у виробничому середовищі є машини і інші технічні пристрої, хімічно і біологічно активні предмети праці, джерела енергії, нерегламентовані дії працюючих, порушення режимів і організації діяльності, а також відхилення від допустимих параметрів мікроклімату робочої зони.
Травмуючі і шкідливі чинники поділяють на фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні. Фізичні чинники - рухомі машини і механізми, підвищені рівні шуму і вібрацій, електромагнітних і іонізуючих випромінювань, недостатня освітленість, підвищений рівень статичної електрики, підвищене значення напруження в електричному ланцюгу і інші;
хімічні - речовини і сполуки, різні за агрегатним станом і що мають токсичний, подразливий, сенсибілізуючий, канцерогенний і мутагенний вплив на організм людини, що впливає на його репродуктивну функцію;
біологічні - патогенні мікроорганізми (бактерії, віруси і інш.) і продукти їх життєдіяльності, а також тварини і рослини;
психофізіологічні фізичні перевантаження (статичні і динамічні) і нервово-психічні (розумове перенапруження, перенапруження аналізаторів, монотонність труда, емоційні перевантаження).
Джерелами негативних впливів на виробництві є не тільки технічні пристрої. На рівень травматизму впливають психофизичний стан і дії працюючих. На мал.  3.1 показані статистичні дані (А.В. Невський) про травматизм у будівників в залежності від їх трудового стажу. Характер зміни травматизму на початку трудової діяльності зумовлений відсутністю достатніх знань і навичок безпечної роботи в перші трудові дні і подальшим придбанням цих навичок. Зростання рівня травматизму при стажі 2...7 років (II) пояснюється багато в чому недбалістю, недбалістю і свідомим порушенням вимог безпеки цієї категорії працюючих. При стажі більше за 7 років динаміка травматизму (III) визначається надбанням професійних навичок, обачністю, правильним відношенням працюючих до вимог безпеки. Для зони ІУ характерно деяке підвищення травматизму, як правило, зумовлене погіршенням психофізичного стану працюючих.

Рис 1
Рис. 3.1. Статистична крива динаміки травматизму будівників
Вплив негативних факторів виробничої середовища призводить до травмування і професійних захворювань працюючих.
Основними травмуючими чинниками в машинобудуванні є (%): обладнання (41,9), падаючі предмети (27,7), падіння персоналу (11,7), заводський транспорт (10), нагріті поверхні (4,6), електричний струм (1,6), інші (2).
До найбільш травмонебезпечних відносяться професії (%): водія (18,9), тракториста (9,8), слюсаря (6,4), електромонтера (6,3), газомонтера (6,3), газоелектрозварника (3,9), різнороб (3,5).
ТЕХНОГЕННІ АВАРІЇ   ДЖЕРЕЛА НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ ТЕХНОСФЕРИ
Найбільшою мірою аварійність властива вугільної, горнорудной, хімічній, нафтогазовій і металургійній галузям промисловості, геологорозвідці, об'єктам котлонагляду, газового і підіймально-транспортного господарства, а також транспорту.
Великі дорожньо-транспортні випадки, аварії на інших видах транспорту часто супроводяться травмованому або загибеллю людей.
На відміну від інших видів транспорту відмови двигунів у польотах практично завжди при¬зводять до неминучих катастрофічних наслідків. У середньому щорі¬чно в світі стається близько 60 авіаційних катастроф, в 35-з яких ги¬нуть усі пасажири та екіпаж. Близько двох тисяч людських життів щорічно забирають авіаційні катастрофи, а на дорогах світу щорічно гине понад 250 тисяч чоловік. Отже, ризик потрапити під колеса ма¬шин в 100-150 разів вищий від ризику загинути в авіакатастрофі.
У 1996 р. в Росії людські жертви на транспорті склали:
Вид транспорту Автомобіля     Літаки    Залізничні поїзди     Річкові судна
Число аварій 160500        5          417             2         
Загинули, чол. 29500    230 18    5
У надзвичайних ситуаціях вияв первинних негативних факторів (землетрус, вибух, обвалення конструкцій, зіткнення транспортних засобів і  може викликати ланцюг повторних негативних впливів (ефект «доміно»)  пожежа, загазованість або затоплення приміщень, руйнування систем підвищеного тиску, хімічний, радіоактивний і бактерійний вплив і т. п. Наслідки (число травм і жертв, матеріальний збиток) від дії повторних факторів часто перевищують втрати від первинного впливу. Характерним прикладом цього є аварія на Чорнобильській АЕС.
Внаслідок грубих порушень правил експлуа¬тації та помилкових дій 1986 рік став для людства роком вступу в епоху ядерної біди. Історія людства ще не знала такої аварії, яка була б на¬стільки згубною за своїми наслідка¬ми для довкілля, здоров'я та життя людей. Радіаційне забруднення ве¬личезних територій та водоймищ, міст та сіл, вплив радіонуклідів на мільйони людей, які довгий час про-живають на забруднених територіях, дозволяє назвати масштаби Чорно¬бильської катастрофи глобальними, а ситуацію надзвичайною.
КРИТЕРІЙ БЕЗПЕКИ ТЕХНОСФЕРИ ПРИ АВАРІЯХ
У тих випадках, коли потоки маси і/або енергій від джерела негативного впливу в середовище можуть наростати стрімко і досягати понадміру високих значень (наприклад, при аваріях), за критерій безпеки техносфери приймають допустиму імовірність (ризик) виникнення подібної події.
Ризик - імовірність реалізації негативного впливу в зоні перебування людини.
Імовірність виникнення надзвичайних ситуацій стосовно до технічних об'єктів і технологій оцінюють на основі статистичних даних або теоретичних досліджень. При використанні статистичних даних величину ризику визначать по формулі:
R = Nчс/ N0< Rдоп
де R  ризик; Nчс  число надзвичайних подій в рік; N0- число подій за рік; Rдоп - допустимий ризик.
У цей час склалися певні уявлення про величини прийнятного (допустимого) і неприйнятного ризику. Неприйнятний ризик має імовірність реалізації негативного впливу більше за 10-3, прийнятний - менше за 10-6. При значеннях ризику від 10-3 до 10-6 прийнято розрізнювати перехідну область значень ризику.
Характерні значення ризику природної і примусової смерті людей від впливу умов життя і діяльності приведені нижче:

РОЛЬ НЕСАНКЦІОНОВАНИХ І ПОМИЛКОВИХ ДІЙ ПРАЦЮЮЧИХ І НАСЕЛЕННЯ В ВИНИКНЕННІ НЕГАТИВНИХ СИТУАЦІЙ
Аналіз даних по примусовій загибелі людей, по причинах техногенних аварій і катастроф свідчить, що людський чинник (дії людей) багато в чому впливає на виникнення негативних подій як в сфері діяльності, так і в побуті. За статистичним даними втопленики складають біля 8 % від загального числа людей, що щорічно гинуть примусовою смертю; самовбивці  - 19 % (в 1996 р. в Росії число самовбивць становило 57812 чел); особи, що необережно поводяться із зброєю  0,26 %.
Людський чинник все частіше стає визначальним при виникненні аварій в технічних системах. За даними ІКАО в 1985 - 90 р.р. біля 80 % авіакатастроф пов'язані з помилковими діями екіпажів авіалайнерів; 60 - 80 % випадків ДТП виникають через помилки водіїв автомобілів; понад 60 % аварій на об'єктах з підвищеним ризиком відбувається через помилки персоналу.
Помилки, що допускаються людиною, реалізовуються при проектуванні і виготовленні технічних систем; при їх технічному обслуговуванні (ремонт, монтаж, контроль); при неправильному виконанні обслуговуючим персоналом (операторами) процедур управління; при неправильній організації робочого місця оператора; при високому психологічному навантаженні на операторів технічних систем, їх недостатньої підготовленості і тренованості для виконання поставлених задач. Статистика свідчить, що несприятливі психологічні якості людини все частіше стають причиною нещасних випадків, досягаючи на окремих виробництвах 40 % від загального комплексу причин.

ПОКАЗНИКИ НЕГАТИВНОСТІ ТЕХНОСФЕРИ
У тих випадках, коли стан середовища помешкання не задовольняє критеріям безпеки і комфортності, неминуче виникають негативні наслідки. Для інтегральної оцінки впливу небезпек на людину і середовище використовують абсолютні і відносні показники негативності. До абсолютних показників відносять:   чисельність людей Ттр, потерпілих від впливу травмуючих факторів;   чисельність людей Тз що отримали професійні захворювання;   скорочення тривалості життя (СТЖв) в значеннях діб в результаті впливу негативного чинника або їх сукупності; регіональна дитяча смертність, що визначається числом смертей дітей у віці до 1 року з 1000 новонароджених; матеріальний збиток. Наприклад, економічні втрати від стихійного лиха в світі:
складають:  роки         1989  1993   1995
Втрати, млрд. дол. 7        27       35
Показники скорочення тривалості життя (СТЖ) працюючих або що проживають у шкідливих умовах поки ще рідко використовуються для оцінки негативного впливу цих умов. Деякі їх значення вже відомі:
Умови мешкання                       СПЖ., сут    Показник СПЖ у ф-ле (3.9)
Куріння по 20 сигарет в день протягом 45 років. ...       2250          0,9
Робота у вугільній шахті. ..............       1100        0,951
Мешкання в несприятливих умовах. .....       500         0,978
Забруднення повітря у великих містах. ......       350         0,985
По даній ООН (1989 р.), середня тривалість життя на Землі становить 62 р. (63  у жінок і 60 у чоловіків). По регіонах і окремих країнах середня тривалість життя людей розрізнюється вельми істотно:
Японія (1987 р.): мужчины75,2; женщины80,9
США (1990 р.) 75
Африка (1990 р.) 54
СРСР, чоловіка (1991 р.) 65(63,9*)
Північні райони СРСР, чоловіки (1991 р.) 40...44*
• Дані М. Фешбаха і А. Фрсндлі (США).
У Росії в 1995 р. тривалість життя жінок становила 71,7, чоловіків 58,3 року.
Дитяча смертність (дана ООН, 1989 р.) в світі складає в середньому 71 випадок на 1000 новонароджених. У розвинених країнах вона істотно нижче і рівна, наприклад, в США  10, в скандінавських країнах 12...14. У СРСР дитяча смертність в 1988 р., по даним А.І. Кондрусева,  становила 24,7, а по даним М. Фешбаха і А. Френдлі 40.

Рис1
12  14    16   1У   20   24  26   28   30  32 Трудовий стаж. роки

увеличить

6

Лекція 5

Природні небезпеки
Соціально-політичні небезпеки
Комбіновані небезпеки

Події природного походження або результат діяльності природ¬них процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, називаються небезпечними природними явищами. Руйнівне небезпеч¬не природне явище — це стихійне лихо.
У наш цивілізований, технічно розвинений час людство залишається залежним від природних явищ, які досить час¬то мають катастрофічний характер. Виверження вулканів, землетруси, посухи, селеві потоки, снігові лавини, повені спричиняють загибель багатьох тисяч людей, завдають величезних матеріальних збитків.
Найбільші збитки з усіх стихійних лих спричиняють повені (40%), на другому місці — тропічні циклони (20%), на третьому і четвертому місцях (по 15%) - землетруси та посухи.
Стихійні лиха — це природні явища, які мають надзвичайний характер та призводять до порушення нормальної діяльності населення, загибелі людей, руйнування і нищення матеріальних цінностей.
За причиною виникнення стихійні лиха поділяють на:
• тектонічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в надрах землі), до них належать землетруси, виверження вулканів;
• топологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються на поверхні землі), до них належать повені, зсуви, селі;
• метеорологічні (пов'язані з процесами, які відбуваються в атмо¬сфері), до них належать спека, урагани, посуха та ін.

Тектонічні лиха

Вулкани

На земній кулі налічується приблизно 600 активних вулканів, тобто таких вулканів, які після більш-менш тривалої перерви, можуть знову ожити. Більшість з них розташована на стиках тих ділянок земної кори, які називаються тектонічними плитами. За теорією А.Вегенера, земна кора складається приблизно з 20 малих та великих пластів, які назива¬ються плитами, або платформами, вони постійно змінюють своє місце розташування. Ці рухливі тектонічні плити земної кори мають товщи¬ну від 60 до 100 км й плавають на поверхні в’язкої магми.
Як утворюються вулкани? Надра земної кулі діляться на чотири зони: в центрі — внутрішнє ядро, його оточує зовнішнє ядро, потім мантія та земна кора. Радіус Землі 6371 км, тверда оболонка земної кори' — від 35 до 70 км, а на дні океану товщина твердої оболонки — всього 7—13 км. Товща земної мантії сягає 2900 км. В'язким, роз¬плавленим є тільки зовнішнє ядро завтов¬шки від 2950 до 5100 км. Діаметр внутріш¬нього ядра — невеликий, але його темпера¬тура сягає 6000 градусів. Тим не менш внутрішнє ядро тверде через величезний тиск на нього вищих шарів. Магмою називається розплавлена маса, яка виділяється при виверженні вулканів. Геологи вважа¬ють, що вона утворюється в нижній частині земної кори та в верхній частині мантії

на глибині від 30 до 90 км. Гірська порода на цій глибині так розпе¬чена, що повинна бути рідкою, але вона залишається твердою, її ро¬бить більш щільною величезний тиск верхніх пластів. Цей тиск за¬звичай однаковий по всій поверхні магми; лише там, де дві плити труться одна об одну і зсуваються, він може послабшати. В цих місцях порода переходить з твердого стану в рідкий, розширюється, тисне на верхні шари та з надзвичайною силою виривається на поверхню. Відбувається виверження вулкану.
Незважаючи на великий історичний досвід, людство не знайпіло    надійного засобу зменшити катастрофічні наслідки виверження  вулканів.
Шляхом спостережень вдалося з'ясувати розміри зон небезпечного впливу вулканів. Лавовий потік при великих виверженнях розповсюджується до 3.0 км, деколи досягає 100 км. Розпечені гази становлять небезпеку в радіусі декількох кілометрів. До 400-500 км розповсюджується зона випадання кис¬лотних дощів, які викликають опіки у людей, отруєння рослинност, грунту. Селеві потоки, які виникають на вершинах вулканів під час раптового танен¬ня снігу та льоду в період виверження, мають довжину від декількох десятків кілометрів до 100-300 км.
Розроблені та застосовуються заходи захисту та зменшення негативного впливу вулканічної діяльності. Наприклад, для запобігання негативному впливу потоку лави використовується метод відведення його в бік від населених пунктів шляхом ство¬рення штучного русла (відведення лавового потоку з гори Мауна-Лоа 1942р., який загрожував місту Хило, за допомогою вибухівки, котру кидали з літака); можли¬ве будівництво дамб, охолодження лавових потоків водою. В Ісландії 1973 р. застосовувалось охолодження лави при виверженні вулкана на острові Хеймей морською водою до температури нижче 100 °С.
Землетруси
Ті місця, в яких стикаються між собою тектонічні плити (з них складається земна кора), є сейсмічне небезпечними зона¬ми, тобто рух плит уздовж їхніх границь супроводжується земле¬трусами. Землетруси з особливо важкими наслідками відбувають¬ся там, де дві тектонічні плити не просто труться одна об одну, а зіштовхуються. Це причина найбільш руйнівних землетрусів.
Землетрус — це сильні коливання земної кори, викликані текто¬нічними причинами, які призводять до руйнування споруд, пожеж та людських жертв.                         
Гіпоцентр, або осередок землетрусу, — місце, де зсуваються гірські породи.
Епіцентр —точка на поверхні землі, що знаходиться прямо над гіпоцентром.
Щорічно наша планета здригається більше мільйона разів. 99,5 % цих землетрусів легкі, їх сила не перевищує 2,5 бала за шкалою Ріхтера. Незначна кількість землетрусів досягає сили 8-9 балів. Землетруси більшої сили спостерігались двічі: 31 січня 1906 р. на узбережжі Еквадору й 20 березня 1933 р. на південному сході Японії, коли гіпоцентр знаходився глибоко під дном океану. Сили, які при цьому вивільнялися і діяли, не підда¬ються уяві.
До 30-х років XX ст. сила землетрусу вимірювалась спричиненими збитками — за так званою шкалою Меркаллі. Зараз для визначення сили землетрусу користуються більш досконалим засобом. Ідею подав 1935 р. американський сейсмолог Ч.Ріхтер. Він запропонував ви¬значати силу землетрусу за 12-бальною шкалою. Нульова позначка на сейсмографі означає абсолютний спокій ґрунту, один бал вказує на слабкий підземний поштовх, кожний наступний бал позначає поштовх в 10 разів сильніший за попередній. Так, 9-бальний землетрус в 10 разів сильніший за 8-бальний, в 100 разів перевищує 7-бальний і, нарешті, в 100 мільйонів разів сильніший за коливання земної кори силою один бал.
Перебуваючи у приміщенні, слід негайно зайняти безпечне місце. Це отво¬ри капітальних внутрішніх стін (наприклад, відчинити двері з квартиру), кути, утворені ними. Можна заховатись під балками каркасу, під несучим колонами, біля внутрішньої капітальної стіни, під ліжком чи столом. Слід пам'ятати, що найчастіше завалюються зовнішні стіни будинків. Необхідно триматися подалі від вікон та важких предметів, які можуть перекинутися чи зрушити з місця.
• Не слід вибігати з будинку, оскільки уламки, які падають уздовж стін, є серйозною небезпекою. Безпечніше перечекати поштовх там, де він вас зас¬тав, і, лише дочекавшись його закінчення, перейти у безпечне місце.
• Перебуваючи всередині багатоповерхового будинку, не поспішайте до ліфтів чи сходів. Сходові прольоти та ліфти часто обвалюються під час землетрусу.
• Після припинення поштовхів потрібно терміново вийти на вулицю, відійти від будівель на відкрите місце, щоб уникнути ударів уламків, які падають.
• Перебуваючи в автомобілі, що рухається, слід повільно загальмувати по¬далі від високих будинків, мостів чи естакад. Необхідно залишатись в машині до припинення поштовхів.
• Опинившись у завалі, слід спокійно оцінити становище, надати собі пер¬шу допомогу, якщо вона потрібна. Необхідно надати допомогу тим, хто її по¬требує. Важливо подбати про встановлення зв 'язку з тими, хто перебуває зовні завалу (голосом, стуком). Людина може зберігати життєздатність (без води і їжі) понад два тижні.
Топологічні стихійні лиха
* Повені. За даними ЮНЕСКО, від повеней у XX ст. загинуло 9 млн осіб. Недарма в народі кажуть, що найстрашніші для.людини це вода і вогонь. Повені завдають і великих матеріальних збитків — в деяких країнах до 50% їх національного прибутку. Тільки за рік збитки у всьому світі становлять мільярди доларів. Збитки від повеней зро¬стають. Суттєвим фактором, який сприяє зростаннню збитків від по¬веней, є техногенний вплив на природ¬не середовище. Йдеться, передусім, про вирубку лісів. Після рубок інфільтраційні .властивості фунту знижуються в 3,5 рази, а інтенсивність його змиву збільшується в 15 разів. У тропічних лісах суцільні руб¬ки призводять до збільшення стоку в 2-2,5 рази. Кількість повеней зростає також зі збільшенням кількості міст.
Повінь — це значне затоплення місцевості внаслідок підйому рівня води в річці, озері, водосховищі, спричинене зливами, весняним та¬ненням снігу, вітровим нагоном води, руйнуванням дамб, гребель тощо. 'Повені завдають великої матеріальної шкоди та призводять до людських жертв.
Тією чи іншою мірою повені періодично спостерігаються на більшості великих річок України. Серед них Дніпро, Дністер, Прип'ять, Захід¬ний Буг, Тиса та інші. Повені бувають також На невеликих річках та в районах, де взагалі немає визначених русел. У цих районах повені фор¬муються за рахунок зливових опадів. Катастрофічний паводок наприкінці 1988 та впродовж 1999р. в Закарпатті за своїми наслідками, жертвами і залученнням сил став найбільшою після Чорно¬биля надзвичайною ситуацією. Буквально за 12 год. у 269 населених пунктах було зруйновано 2695 житлових будинків, понад 12 тис. — серйозно пошкоджено. 10 680 осіб опинилися просто під небом. Значних руйнувань зазнали водозахисні споруди, водопровідне і каналізаційне господарство, мости, автошляхи, енергетичні лінії і зв 'язок, відчутливих втрат зазнав агропромисловий комплекс.
Наслідки повеней:
затоплення шаром води значної площі землі;
ушкодження та руйнування будівель та споруд;
ушкодження автомобільних шляхів та залізниць;
руйнування обладнання та комунікацій, меліоративних систем;
загибель свійських тварин та знищення врожаю сільськогосподарських з      культур;
вимивання родючого шару грунту;
псування та нищення сировини, палива, продуктів харчування, добрив тощо;
загроза інфекційних захворювань (епідемії).;
погіршення, якості питної води;
загибель людей.
Повені відрізняються від інших стихійних лих тим, що деякою мірою прогнозуються. Але прогнозувати ймовірність повені набагато легше, ніж передбачити момент її початку. Точність про¬гнозу зростає при отриманні надійної інформації про кількість та інтенсивність опадів, рівні води в річці, запаси води в снігово-му покрові, зміни температури повітря, довгострокові прогнози погоди тощо.
Основний напрям боротьби з повенями полягає в зменшенні максимальних вит¬рат води в річці завдяки перерозподілу стоку в часі (насадження лісозахисних смуг, оранка ґрунту поперек схилу, збереження узбережних смуг рослинності, терасування схилів тощо). Для середніх та великих річок досить дійовим засобом є регулювання паводкового стоку за допомогою водосховищ. Окрім того, для захисту від повеней широко застосовується давно відомий спосіб — влаштування дамб. Для ліквідації не¬безпеки утворення заторів проводиться розчищення та заглиблення окремих ділянок русла ріки, а також руйнування криги вибухами за 10-15 днів до початку льодоходу.
Ще один досить важливий шлях регулювання стоку й запобігання повеней — ландшафтно-меліоративні заходи.
• отримавши попередження про затоплення, необхідно терміново вийти небезпечне місце — на височину (попередньо відключивши воду, газ, електро-прилади);
• якщо повінь розвивається повільно, необхідно перенести майно в небезпечне місце, а самому зайняти верхні поверхи (горища), дахи будівель;
• для того, щоб залишити місця затоплення, можна скористатися човнами, катерами та всім тим, що здатне утримати людину на воді ( колоди, бочки, автомобільні камери, тощо);
• коли людина опинилася у воді, їй необхідно скинути важкий одяг та взуття, скористатись плаваючими поблизу засобами й чекати на допомогу.

Зсуви. Зсуви можуть виникнути на всіх схилах з нахилом в 20° і більше в будь-яку пору року. За швидкістю зміщення порід зсуви поділяють на:
• повільні (швидкість становить декілька десятків сантиметрів на рік)
• середні (швидкість становить декілька метрів за годину або добу);
• швидкі (швидкість становить десятки кілометрів за годину).
Зсуви — це ковзкі зміщення мас гірських, порід вниз по схилу, які виникають через порушення рівноваги. Зсуви виникають через ос¬лаблення міцності гірських порід внаслідок вивітрювання, вими¬вання опадами та підземними водами, систематичних поштовхів, нерозважливої господарської діяльності людини тощо.
Тільки швидкі зсуви можуть спричиняти катастрофи з людськими жертвами. Об'єм порід, які зміщуються при зсувах, перебуває в межах від декількох сот до багатьох мільйонів кубічних метрів.
Найзначніші осередки зсувів на території України зафіксовані на правобережжі Дніпра, на Чорноморському узбережжі, в Закарпатті та Чернівецькій області.
Найбільш дійовим захистом від зсувів є запобігання — відведення поверхневих вод, штучне перетворення рельєфу (зменшення наванта¬ження на схили), фіксація схилу за допомогою підпорів.
Снігові лавини. Снігові лавини також належать до зсувів і виника¬ють так само, як і інші зсувні зміщення. Сили зчеплення снігу переходять певну межу, і гравітація викликає зміщення снігових мас уздовж схилу.
Великі лавини виникають на схилах 25-60° через перевантаження схилу після значного випадання снігу, частіше під час відлиги, внас¬лідок формування в нижніх частинах снігової товщі горизонту розрихлення.
В історії людства відомо багато лавинних ката¬строф. В Альпах відома страшна трагедія, яка ста¬лася під час Першої світової війни. На австро-італїйському фронті, який проходив засніженими гірськими перевалами, стихія забрала життя близько 10 тис. солдат. Саме в горах Швейцарії протягом року сходить при-близно до 10 тис. лавин. На території України снігові лавини поширені в гірських районах Карпат та Криму.
Причини:
перенапруження снігового покрову; різкий порив вітру; звукова хвиля; різка зміна метеорологічних умов.
Існує пасивний та активний захист від лавин. При пасивному захисті уникають використання лавинонебезпечних схилів або ставлять на них загороджувальні щити. При активному захисті проводять обстріл ла¬винонебезпечних схилів, що викликає сходження невеликих, безпеч¬них лавин, запобігаючи таким чином накопиченню критичних мас снігу.

Селі. Виникають селі в басейнах невеликих гірських річок внас¬лідок злив, інтенсивного танення снігів, проривів завальних озер, об¬валів, зсувів, землетрусів.                                -
Селі — це паводки з великою концентрацією ґрунту, мінеральних частин, каміння, уламків гірських порід (від 10-15 до 75% об'єму потоку).
«Сель» (сайль) — слово арабське і в перекладі означає бурхливий потік, тобто за зовнішнім виглядом селевий потік — це шалено виру¬юча хвиля висотою з п'ятиповерховий будинок, яка мчить ущелиною з великою швидкістю,
За складом твердого матеріалу, який переносить селевий потік, їх ' можна поділити на:
грязьові (суміш води з грунтом при незначній концентрації камін¬ня, об'ємна вага складає 1,5-2 т/куб.м^);
грязекам'яні (суміш води, гравію, невеликого каміння, об'ємна вага — 2,1-2,5 т/куб.м);
водокам'яні (суміш води з переважно великим камінням, об'ємна вага — 1,1-1,5 т/куб.м).
У Карпатах найчастіше трапляються водокам'яні селеві потоки не¬великої потужност.
Швидкість селевого потоку зазвичай становить 2,5-4,5 м/с, але під час прориву заторів вона може досягати 8-10 м/с і більше.
Засобів прогнозування селів на сьогодні не існує, оскільки наука точно не знає, що саме провокує початок сход¬ження потоку. Однак відомо, що необхідні дві основні переду¬мови — достатня кількість уламків гірських порід і вода. Разом з тим для деяких селевих районів встановлені певні кри¬терії, які дозволяють оцінити вірогідність виникнення селів.
Засоби боротьби з селевими потоками досить різноманітні: • будів¬ництво гребель, • каскаду запруд для руйнації селевого потоку, • стінок для закріплення відкосів тощо.
Рекомендації при зсувах, снігових лавинах та селях:
З           • у випадку попередження про селевий потік або зсув, які насу¬ваються, слід якомога швидше залишити приміщення і вийти в небез¬печне місце;
• надавати допомогу людям, які потрапили в селевий потік, ви¬користовуючи дошки, палки, мотузки та інші засоби; виводити лю¬дей з потоку в напрямку його руху, поступово наближаючись до краю;
• при захопленні сніговою лавиною, необхідно зробити все, щоб опи¬нитись на її поверхні (звільнитись від вантажу, намагатись рухатись вгору, рухи як при плаванні); якщо ні, то потрібно намагатися закри¬ти обличчя курткою, щоб створити повітряну подушку (сніговий пил потрапляє в ніс і рот — людина задихається);
• вирушаючи в гори, необхідно мати при собі лавинні мотузки яс¬кравого кольору; мотузку намагатися викинути на поверхню, щоб завдяки мотузці людину, яка потрапила в снігову лавину, могли знайти.

Метеорологічні стихійні лиха
Урагани.
Таким чином, вітер — це один з найважливіших компонентів жит¬тя. Але він може бути і руйнівним, набагато небезпечнішим від бага¬тьох стихій.
Англійський адмірал Ф.Бофорт ще 1806р. запропонував 12-бальну шкалу для вимірювання вітрів. Він розподілив вітри за¬лежно від швидкості переміщення повітряних мас. Вітер силою в 9 балів, коли швидкість становить від 20 до 24 м/с, руйнує старі будівлі, зриває дахи з будівель. Цей вітер називається шторм.
Смерч спричиняє знищення будівель, * пожежі, зруйнування різноманітної техніки, *вихрові рухи повітряних потоків смерчу здатні піднімати машини, потяги, мости тощо. І водночас смерчі здатні на дивні речі. В одному місці вихор підняв у повітря будинок з трьома його мешканцями,'повернув його на 360° і опустив на землю без жодного ушкодження.                                                '
Трапляються смерчі і в Україні, південні смерчі спостерігаються на Чор¬ному та Азовському морях.
Отримавши повідомлення про ураган, необхідно щільно зачинити двері, вікна;
з дахів та балконів забрати предмети, які при падінні можуть травмувати людину;
в будівлях необхідно триматися подалі від вікон, щоб не отримати травми від осколків розбитого скла;
найбезпечнішими місцями під час урагану є підвали, сховища, метро внутрішні приміщення перших поверхів цегляних будинків;
коли ураган застав людину на відкритій місцевості, найкраще знайти укриття в западині (ямі, яру, канаві);
ураган може супроводжуватись грозою, необхідно уникати ситуацій, при яких збільшується ймовірність ураження блискавкою: не стояти під окремими деревами, не підходити до ліній електропередач тощо.
Пожежі. Причинами виникнення пожеж є недбала поведінка людей з вогнем, порушення правил пожежної безпеки, природні яви¬ща (блискавка, посуха). Відомо, що 90% пожеж виникає з вини лю¬дини і тільки 7-8% спричинені блискавками.
Пожежі — це неконтрольов.аний процес горіння, який викликає загибель людей та нищення матеріальних цінностей.
Під час пожеж вигорає родючий шар грунту, який утворювався про¬тягом тисячоліть. Після пожеж у гірських районах розвиваються ерозійні процеси, а в північних — відбувається заболоченість лісових земель.
Основними видами пожеж як стихійних лих, які охоплюють великі території (сотні, тисячі, мільйони гектарів), є ландшафтні пожежі — лісові і степові.
Лісові пожежі поділяють на низові, верхові, підземні. За інтенсив¬ністю горіння лісові пожежі поділяються на слабкі, середні, сильні.
Лісові низові пожежі характеризуються горінням сухого трав 'яного покро¬ву, лісової підстилки і підліску без захоплення крон дерев. Швидкість руху фронту низової пожежі становить від 0,3-1 м/хв (слабка пожежа) до 16 м/хв (сильна пожежа), висота полум 'я — 1-2 м, максимальна температура на кромці пожежі досягає 900 °С.
Лісові верхові пожежі розвиваються, як правило, з низових і характеризують¬ся горінням крон дерев. При швидкій верховій пожежі полум 'я розповсюджується з крони На крону з великою швидкістю, яка досягає 8-25 км/год, залишаючи деко¬ли цілі ділянки незайманого вогнем лісу. При стійкій верховій пожежі вогнем охоп¬лені не тільки крони, а.й стовбури дерев. Полум'я розповсюджується зі швидкі¬стю 5-8 км/год, охоплює весь ліс від Ґрунтового шару до верхівок дерев.
Підземні пожежі виникають як продовження низових або верхо¬вих лісових пожеж і розповсюд¬жуються по шару торфу, який знаходиться на глибині 50 см. Горіння йде повільно, майже без доступу повітря, зі швидкістю 0,1-0,5 м/хв, виділяється велика кількість диму і утворюються про¬гари (пустоти, які вигоріли). Тому підходити до осередку підземної пожежі треба обережно. Горіння може тривати довго, навіть взимку під шаром ґрунту.
Степові (польові) пожежі виникають на відкритій місцевості, де є суха гіожухла трава або збіжжя, яке дозріло. .Вони мають сезонний характер і частіше бувають влітку, рідше навесні й практично відсутні взимку. Швидкість їх розповсюдження може досягати 20-30 км/год.
Основними заходами боротьби з лісовими низовими пожежами є:
• засипання вогню землею;
• заливання водою (хімікатами);
• створення мінералізованих протипожежних смуг;
• пуск зустрічного вогню.
Гасити лісову верхову пожежу складніше. ЇЇ гасять шляхом створення проти¬пожежних смуг, застосовують воду і пускають зустрічний вогонь. Степові (по¬льові) пожежі гасять тими ж засобами, що і лісові.
Гасіння підземних пожеж здійснюється в більшості випадків двома захода¬ми. При першому заході навколо торф 'яної пожежі на відстані 8—10м від її краю копають траншею глибиною до мінералізованого шару ґрунту або до рівня ґрунто¬вих вод і заповнюють її водою. При другому заході влаштовують навколо пожежі смугу, яка насичена розчинами хімікатів. Спроби заливати підземну пожежу водою успіху не мали.     

Правила поведінки при пожежах

• при пожежах треба остерігатися високої температури, задимленості і загазованості, вибухів, падіння дерев і будівель, провалів у прогорілий ґрунт;
• небезпечно входити в зону задимлення, якщо видимість менше 10м;
• перед тим, як увійти в палаюче приміщення, треба накритися з го¬ловою вологим простирадлом, плащем, шматком тканини тощо,
• двері в задимлене приміщення треба відчиняти обережно, щоб запо¬бігти спалаху полум 'я від швидкого притоку свіжого повітря;
• в дуже задимленому приміщенні треба плазувати;
• для захисту від чадного газу треба дихати через вологу тканину;
• якщо на людині загорівся одяг, треба лягти на землю та збити по¬лум 'я, бігти не можна, це ще більше роздує полум 'я;
• якщо побачите людину в палаючому одязі, накиньте на неї пальто, плащ, будь-яке простирадло і щільно притисніть;
• при гасінні пожежі використовуйте вогнегасники, воду, пісок, 'зем¬лю, простирадла та інші засоби;
• виходити з зони пожежі треба проти вітру, тобто у тому напрям¬ку, звідки дує вітер;
• при гасінні лісових пожеж використовуйте гілля листяних дерев (бе¬рези, ліщини), лопати тощо; гілками слід захльостувати край пожежі, за допомогою лопат засипати його грунтом.

Соціально-політичні небезпеки

Соціально-політичні небезпеки досить часто виникають при соціаль¬но-політичних конфліктах. Існує досить багато визначень конфліктів. Так, у політологічних словниках найпоширенішим є таке трактування конф¬лікту: зіткнення двох чи більше різноспрямованих сил з метою реалізації їхніх інтересів за умов протидії.'Джерелами конфлікту є:  соціальна нерівність, яка існує в суспільстві, та система поділу таких цінностей, як влада, соціальний престиж, матеріальні блага, освіта.
Конфлікт — це зіткнення протилежних інтересів, поглядів, го¬стра суперечка, ускладнення, боротьба ворогуючих сторін різного рівня та складу учасників.
Суб'єктами соціально-політичного конфлі¬кту стають люди, які усвідомили протиріччя і обрали як спосіб його вирішення зіткнення, боротьбу, суперництво. Подібний спосіб вирішення протиріччя здебільшого стаї неминучим тоді, коли зачіпає інтереси й цінності взаємодіючих груп, коли має місце відверте зазіхання на ресурси, вплив, територію з боку індивіда, групи, держави (коли йдеться про міжнародний конфлікт). Суб'єкта¬ми конфліктів можуть виступати: 1) окремі люди, групи, організовані в соціальні, полі¬тичні, економічні та інші структури; 2) об'єднання, які виникають у вигляді політи-зованих соціальних груп, економічних і політичних груп тиску, кримінальних груп, які домагаються певних цілей.
Помітне місце нині посідає один з різновидів соціального конфлік¬ту — міжетнічний, пов'язаний із суперечностями, що виникають між націями. Особливої гостроти він набув у країнах, які зазнали краху форми державного устрою (СРСР, Югославія).
Існує дві форми перебігу конфліктів:
• відкрита — відверте протистояння, зіткнення, боротьба;
• закрита, або латентна, коли відвертого протистояння нема, але точиться невидима боротьба.
Поняття «соціально-політичний конфлікт» використовується, коли трапляються великомасштабні зіткнення всередині держав (громадян¬ська війна, страйки), та між державами (війни, партизанські рухи).
Досить часто після завершення конфлікту виникає ще один етап — постконфліктний синдром, який характеризується напруженням у відно¬синах сторін, які щойно конфліктували. Постконфліктний синдром у разі загострення може започаткувати новий конфлікт. Це ми спостерігаємо на прикладах перманентного близькосхідного конфлікту, конфліктів у Північній Ірландії, Іспанії та ін.

Війни
Війна — це збройна боротьба між державами та їх коаліціями) або соціальними, етнічними та іншими спільнотами; у переносному ро¬зумінні слова — крайня ступінь політичної боротьби, ворожих відносин між певними політичними силами,
Учені підрахували, що за більш як чотири тисячоліття відомої нам історії лише близько трьохсот років були абсолютно мирними. Війни на планеті забрали вже по¬над 4 млрд людських життів. Кількість загиблих різко зростала з розвитком засобів знищення людей та розширенням масштабів військових дій.
Найбільшу потенційну небезпеку для людства та природного середовища становить ядерна зброя. Про це свідчать результати атомного бомбардування в серпні 1945 року міст Хіросіма та Нагасакі в Японії. Окрім смертельного опромінення, сталося радіоак¬тивне зараженні грунту, рослин, повітря, будівель. Кількість убитих становила 273 тисячі осіб, під смертельне радіоактивне опромінення потрапило 195 тисяч осіб.
На сьогодні в світі є понад 50 000 ядерних бойових головок — на підводних човнах, на літаках, на кораблях, у спеціальних сховищах. Сила вибуху цієї зброї дорівнює силі вибуху двадцяти мільярдів тонн тринітротолуолу, тобто силі, яка в І 600 000 разів перевищує силу вибуху бомби, що зруйнувала Хіросіму. Застосування ядерної зброї у військових цілях означало б глобальну катастрофу.
Велику небезпеку становлять хімічна та бактеріологічна зброя. Перше досить ефективне застосування хімічної зброї у великих масштабах було здійснене німцями 22 квітня 1915 року на північ від Іпру в Бельгії. Цей хімічний напад зазвичай прийнято вважати початком хімічної війни в сучасному її розумінні. Внаслідок першої газоба¬лонної атаки на Західному фронті було отруєно 15 тисяч осіб, з них 5 тисяч загинуло
І хоча рішеннями ООН проголошена перемога над чумою, віспою, сибіркою, ніхто в світі не відмовляється від лабораторій з біологічними засобами.
Сучасний світ дуже малий і вразливий для війни. Врятувати і збе¬регти його неможливо, якщо не покінчити з думками та діями, які сто¬літтями будувалися на прийнятності та припустимості війн і збройних конфліктів.

Тероризм
До соціально-політичн.их конфліктів належить виступ екстреміст¬ських угруповань (тобто тероризм). Терор став органічною складовою .сучасного життя і набув глобального характеру.
Тероризм (від лат. страх, залякування) — це форма політичного екстремізму, застосування найжорсткіших методів насил¬ля, включаючи фізичне знищення людей, для досягнення певних цілей.
Визначити тероризм можна як політику залякування, пригнічення супротивника силовими засобами. Існує три основних види терориз¬му: політичний, релігійний та кримінальний.
Найбільш поширеними у світі терористичними актами є:
• напади на державні або промислові об'єкти, які призводять до матер¬іальних збитків, а також є ефективним засобом залякування та демонст¬рації сили;
• захоплення державних установ або посольств (супроводжується за¬хопленням заручників, що викликає серйозний громадський резонанс);
• захоплення літаків або інших транспортних засобів (політична мо- ^ тивація — звільнення з тюрми товаришів по партії; кримінальна моти¬вація — вимога викупу);
• насильницькі дії проти особистості жертви (для залякування або в пропагандистських цілях);
• викрадення (з метою політичного шантажу для досягнення певних по¬літичних поступок або звільнення в 'язнів; форма самофінансування);
• політичні вбивства (це один з найбільш радикальних засобів ведення
терористичної боротьби; вбивства, в розумінні терористів, повинні звільни¬ти народ від тиранів);         ,
• вибухи або масові вбивства (розраховані на психологічний ефект, страх та невпевненість людей).
Зростання кількості терористичних актів, непередбачуваність наслідків цих акті» викликають велику стурбованість світової громадськості, яка все більше активізує свої зусилля в боротьбі з тероризмом. Починаючи з XXVII сесії Генеральна Асамблея ООН щорічно обговорює питання про заходи по запобіганню тероризму. У грудні 1972р. був створений Спеціальний комітет з питань міжнародного те¬роризму, до якого увійшли представники 34 держав. На початку 1995р. Генераль¬на Асамблея ООН одностайно прийняла Декларацію про заходи з ліквідації міжна¬родного тероризму. За останні роки вироблено більше десяти конвенцій і прото¬колів з питань боротьби проти тероризму. Але багатоманітність форм його про¬явів ускладнюють вирішення цієї проблеми.
Якщо будуть знайдені методи боротьби з тероризмом, світ стане спокійні¬шим і безпечнішим. А поки він існує, необхідно знати, як треба поводитись, опи¬нившись у становищі заручника. Найважливіше для заручника — це залишитися живим і тому не можна провокувати терористів на насильницькі дії. Найкра¬ще, це тихо сидіти і не привертати до себе увагу, тобто не вставати без доз-'волу, не ходити, навіть не дивитися в бік терористів (прямий погляд у вічі сприймається як виклик}. У присутності терористів бажано не вести розмов поміж собою, в крайньому випадку розмовляти тихо. Слід позбавитись усього, що виділяє заручника з-поміж усіх потерпілих. Особливо це стосується жінок — зняти косметику, прикраси (зокрема, сережки).

Екстремальні ситуації криміногенного характеру та способи їх уникнення

Глобальна злочинність — ще одна гостра соціальна проблема сучас¬ності. Кількість зареєстрованих у світі злочинів у середньому зростає на 5% щороку. Але останнім часом особливо швидко зростає частка тих, що належать до категорії тяжких (убивства, насильства тощо).
Як свідчить статистика, злочинність в Україні набула неабиякого поширення. В умовах економічної кризи, нерівномірності суспільного розвитку, різкого спаду рівня життя, значних прогалин у законодавстві та інших негативних чинників збільшується кількість осіб, які схильні до скоєння злочинів.
Враховуючи складну криміногенну ситуацію в Україні, кожна люди¬на повинна вміти захистити себе в ситуаціях, пов'язаних з насильством.

Соціальні небезпеки: алкоголізм, тютюнокуріння

* Алкоголь і здоров 'я. Мабуть у нас немає жодної сім'ї, яку прямо чи опосередковано не хвилювала б проблема алкоголізму.
Алкоголь — висококалорійний продукт, швидко забезпечує енерге¬тичні потреби організму. А в пиві і сухих виноградних винах до того ж є цілий набір вітамінів та ароматичних речовин.
Алкогольні напої паралізують діяльність абсолютно всіх органів люди¬ни. Як і нікотин, алкоголь — наркотик, до якого швидко звикають і не задовольняються малими дозами.
Що таке хронічний алкоголізм? За визначенням ВООЗ, це вимушене вживання спиртних напоїв, зумовлене психічною та фізичною залежністю від алкоголю, настанням психічних та фізичних розладів при раптовому припиненні потрапляння спирту в організм (синдром похмілля). При подальшому розвитку хвороби з 'являються розлади діяльності основних органів та психіки.
У нашому організмі не має жодного органу, на який би алкоголь не діяв негативно. Незначна кількість його осідає в порожнині рота, далі — в системі травлення: в шлунку — близько 20% і в кишечнику — близько 80%. Вже через 5 хвилин після вживання спиртного алкоголь виявляєть¬ся в крові, а через 2 години всмоктується повністю. Алкоголь всмоктується досить швидко в кров, яка розносить його по всьому організму. Але розподіляється алкоголь в різних тканинах організму нерівномірно і, як встановлено, основна його доза всмоктується в мозок.
До нагоди ще раз зауважити, що алкоголь — це універсальна отрута, яка діє на весь організм. Особливо сильну шкідливу дію його відчуває високоорганізована система організму — головний мозок. Алкоголь нерівномірно розподіляється в тка¬нинах тіла. Найбільше його поглинає головний мозок, тому що в нервових кліти¬нах головного мозку є велика кількість ліпідів, у яких алкоголь розчиняється кра¬ще, ніж в інших середовищах. У молодих'людей судини мозку порівняно великого розміру (це потрібно для повноцінного живлення клітин, які ростуть), тому при¬плив крові до них більший. Зберігається алкоголь у головному мозку до 90 днів. При важкому отруєнні алкоголем гине декілька тисяч клітин сірої речовини головного мозку. І хоча їх у кожного з нас 17 млрд, таке марнотратство — недопустиме!
Зловживання алкоголем призводить до психічних розладів. Найча¬стіше трапляються такі психічні розлади, як біла гарячка, алкогольний галюциноз, алкогольне марення, епілепсія.
П'янство та алкоголізм завдають великої економічної, соціальної та моральної шкоди суспільству. Люди, які п'ють, частіше хворіють, до¬пускають брак в роботі, через них стаються аварії і травми (20% побу¬тового і 46% вуличного травматизму).Через провину п'яних водіїв все частіше трапляються дорожньо-транспортні пригоди (72,5%). Важким соціальним наслідком алкоголізму є його тісний зв'язок зі злочинні¬стю — 96% правопорушень здійснюється особами в стані алкогольного сп'яніння.
• Тютюнокуріння. Тютюн — фактор ризику більш ніж 25 хвороб. основна причина передчасної смерті, якій можна запобігти.
Наведемо цифри та факти щодо куріння:
• за оцінками ВООЗ близько третини дорослого населення світу (серед яких 200 мільйонів — жінки) курять;
• кожного року в світі тютюн викликає 3,5 мільйонів смертей, або 1000 — щодня; в найближчі 20-30 років щорічно від хвороб, пов'язаних з курінням, буде вмирати більше 7 мільйонів осіб.
• за прогнозами, глобальна тютюнова «епідемія» забере життя 250 мільйонів сучасних дітей та підлітків.
Україна випереджає більшість країн Європи за кількістю курців. У нас курять 12 мільйонів громадян — це 40% населення працездатного віку. З них 3,6 мільйона жінок і 8,4 мільйона чоловіків. Курить кожна третя-четверта жінка репродуктивного віку (20-39 років). За даними експертів ВООЗ, ця шкідлива звичка викликає в Україні 100-110 тисяч смертей щорічно. Дорослий курець викурює в середньому 1650 цигарок за рік.
Нікотин — одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова тютюнового диму. Отруйність нікотину відчув кожний, хто взяв у рот першу в житті цигарку або сигарету. Ніхто не може докурити першої сигарети до кінця, цьому заважають запаморочення і нудота. Тому, хто починає курити, зазвичай дуже гидко, він не дістає ніякого задоволен¬ня, але бажання «не спасувати» змушує його курити знову. Поступово організм пристосовується до нікотину, і куріння не викликає таких неприємних відчуттів, хоча отруєння організму триває.
Шкідлива дія тютюну не обмежується нікотином. До складу тютю¬нового диму входить близько ЗО отруйних речовин : * аміак, * синильна кислота, * сірководень, * чадний газ, * радіоактивні речовини, * тютюновий дьоготь тощо.
Вчені встановили, що куріння — один з основних чинників, який призводить до того, що розвивається рак легень. Куріння збільшує ри¬зик захворіти на злоякісні новоутворення інших органів: язика, гортані, стравоходу, сечового міхура.
Тютюн негативно впливає на серцево-судинну систему, репродуктивні органи. Так, французькі лікарі науково-дослідного центру Парижа встановили, що у 8 з 10 випадків імпотенція виникає через звуження кровоносних судин, викликаних курінням. Заданими вчених, 50% обстежених курців в тій чи іншій формі, страждають на імпотенцію. Статева функція віднов¬люється, коли людина припиняє отруєння свого організму тютюном.
На думку англійського психіатра, люди курять не тому,  що хочуть курити, а тому, що не можуть перестати.
Відмова від тютюну в будь-якому віці дає суттєві переваги. А ті, хто кинув курити до 30-35 років мають тривалість життя майже таку саму, як і ті, хто ніколи не курив.
Загальновизнано, що покинути курити досить непросто і все ж зробити це необхідно. Якщо це ніяк не виходить, спробуйте хоч трохи захистити свій організм від шкідливого впливу цієї отрути.

Комбіновані небезпеки

Природно-техногенні небезпеки
У наш час практично будь-який катастрофічний процес (забруд¬нення, селі, зсуви, пилові бурі та інші явища) має комбінований ха¬рактер: техногенний вплив сполучається з природними явищами.
• Природні стихійні явища є відхиленнями від звичайних природних процесів. Вони можуть порушити діяльність локальних або регіональних екосистем. Але природне середовище загалом, наприклад, у масштабі всієї біосфери, може впоратись з наслідками природних стихій за рахунок саморегулювання за досить невеликий термін. Але для людини вони становлять небезпеку через те, що загрожують здоров 'ю та завдають економічних збитків.
• Техногенні небезпеки (аварії на підприємствах, транспорті тощо) в багатьох випадках спричиняють процеси, не властиві природним систе¬мам, формують стійкі за часом відхилення від нормального стану екоси¬стем. Особливо небезпечні процеси, які призводять до накопичення забруд¬нень у заключних ланках ланцюгів живлення.
До природно-техногенних небезпек належать і екологічні небезпе¬ки. У багатьох районах планети спостерігається кризовий стан природ¬ного середовища, а деякі екологічні проблеми набули глобального ха-рактеру: > порушення озонового шару, > посилення парникового ефекту, ^ кислотні дощі, > забруднення Світового океану, > зниження родючості фунтів, > деградація лісів та ландшафтів, > зменшення біологічного різноманіття.

Природно-соціальні небезпеки
Проблеми для безпеки життєдіяльності створюють біологічні чин¬ники природного та антропогенного походження, які у великих кілько¬стях перебувають в природному середовищі, на виробництві і в побуті. Біологічне забруднення пов'язане з присутністю в воді, повітрі і ґрунті патогенних мікроорганізмів, личинок і лялечок синантропних мух, яєць гельмінтів і таке інше. Деякі мікроорганізми викликають масове роз-повсюдження захворювань у вигляді епідемій і пандемій.
Епідемія — масове розповсюдження інфекційного захворювання лю¬дини в будь-якій місцевості, країні, яке суттєво перевищує загаль¬ний рівень захворюваності.
Окрім того розповсюдженню захворювань сприяють певні соціальні умови, викликаючи так звані соціальні хвороби.
Соціальні хвороби — це захворювання людини, виникнення і роз¬повсюдження яких пов 'язане переважно з несприятливими соціально-економічними умовами (венеричні захворювання, туберкульоз та ін.).
Отже, до природно-соціальних небезпек належать: епідемії інфек¬ційних захворювань, венеричні захворювання, СНІД, наркоманія тощо.
В Україні зафіксовано 9 мільйонів випадків інфекційних захворю¬вань на рік. Розглянемо деякі найвідоміші інфекційні хвороби, викли¬кані вірусами.
Найбільш поширена вірусна інфекція — грип, яка виникає як епі¬демія щорічно. Перша в історії епідемія грипу була відмічена 1889 р., інша — охопила практично всю Європу в 1918-1920 роках, при цьому загинуло 20 млн осіб.
Усім добре відомо, що захворювання легше попередити, ніж вилі¬кувати. Найбільш ефективною та доступною формою профілактики грипу є завчасна активізація захисних сил організму. Комплексні   гомеопатичні препарати, такі як афлубін та імунал, можуть надати в цьому неоціниму допомогу.
Інший спосіб захисту від інфекційних захворювань — вакцинація. Всі сучасні вакцини створюються за таким принципом: навесні в Азії (вірус грипу приходить до нас з Азії) виділяють три найбільш агре¬сивних і розповсюджених різновиди хвороби, і на них виробляється вакцина до початку осені. При застосуванні вакцини захист від за¬хворювання досягає рівня 90-98%.

Необхідно детальніше зупинитися на такому захворюванні, як туберкульоз, через те, що епідемія туберкульозу в Україні стала реаль¬ністю. Наведемо деякі сумні факти про туберкульоз (або, як казали раніше, сухоти).
• За всю історію людства від туберкульозу померло понад 300 млн осіб.
• Паличкою Коха (збудник туберкульозу) інфіковано 2млрд осіб, тобто майже третина населення Землі, 10% інфікованих захворіє.
• Хворий на відкриту форму туберкульозу інфікує 10-15 осіб за рік.
• Від туберкульозу помирає більше дорослих, ніж від усіх інших інфекційних захворювань разом узятих.                                                 
• 26% усіх померлих у слабо розвинених країнах загинуло від туберкульозу.
• Третина хворих на СНІД помирає від туберкульозу.
• На туберкульоз хворіють частіше люди віком від 15 до 44 років, тобто найбільш працездатна частина населення, це збільшує негативний економічний ефект хвороби.
• Неправильне застосування антитуберкульозних препаратів призвело до того, що понад 50 млн осіб хворіють на стійку до ліків форму туберкульозу.
У світі щорічно з'являється не менше 8 млн хворих на туберкульоз і помирає близько 2млн. За прогнозами ВООЗ кількість хворих у найближчі часи може ви¬рости до 90 млн, ЗО млн з них можуть померти ще в цьому десятиріччі. Тому з 1993 р. ВООЗ оголосила цю хворобу «глобальною небезпекою для людства».
Оскільки туберкульоз вважається соціальною хворобою, причини загострення епідемічної ситуації з ним в нашій країні цілком зрозумілі (йдеться про зарплати, житлові умови, якість харчування, стреси, шкідливі звички, і, нарешті, складну екологічну ситуацію).
Туберкульоз (сухоти) — це різноманітне за своїми проявами інфек¬ційне захворювання.
* Онкологічні захворювання. В останні роки збільшилась кількість хворих на рак як в Україні, так і в усьому світі. Кожна четверта люди¬на в світі має шанс захворіти на рак, котрий посідає друге місце серед причин смертності. Щорічно в Україні фіксується 160 тисяч нових і випадків, на обліку перебуває більше 700 тисяч онкохворих.
Сутність природи раку полягає в тому, що клітини тканини пере¬роджуються і можуть розповсюджуватись на інші органи. Звичайно, клітини завжди ростуть, діляться і відмирають.
Ракова клітина — це така клітина, яка виходить з під контролю власного організму: її ростом організм не керує.
Основний критерій ефективності в онкології — так зване п 'ятирічне виживання. Якщо за цей період часу хвороба не рецидиву є, рак вважається вилікуваним, тому що після 5 років рецидиви бувають у дуже небагатьох пацієнтів онкологічних лікарень.
* СНІД — синдром набутого імунодефіциту. За оцінками ООН та ВООЗ у світі налічується 50 мільйонів осіб, інфікованих вірусом імунодефіциту людини. Більше 16 мільйонів осіб померли від СНІДу. Більшість випадків інфіку¬вання припадає на африканські країни. Половина нових випадків інфекції припа¬дає на молодих людей у віці 15-24 років.
За офіційними даними фонду ЮНЕЙДС (об'єднана програма ООН з питань СНІДу) в минулому році Україна визнана епіцентром розповсюдження ВІЛ-інфекції у Східній Європі. На 1 січня 2000 року зареєстровано 28 965 випадків ВІЛ-інфікування серед громадян України, 283 випадки — серед іноземців. При цьому спостері¬гається стрімкий розвиток темпів епідемії в останні роки. Але треба мати на увазі, що реальна кількість ВІЛ-інфікованих значно більша, оскільки реальне вияв¬лення всіх ВІЛ-інфікованих майже неможливе.
Особливе значення має той факт, що 80% всіх ВІЛ-інфікованих становлять ін'єкційні наркомани у віці статевої активності (від 15 до 30 років). Найбільша кількість випадків ВІЛ-інфекції сьогодні реєструється в Одеській, Миколаївській, Донецькій, Дніпропетровській областях. Автономній Республіці Крим та місті Київ.
* Наркотики та наркоманія. Кількість наркоманів зростає в усьому світі, в тому числі і в Україні. Наркоманія в Україні, на думку спеціалістів, давно набула ознак епідемії. Кількість людей, які вживають наркотики переважає 82 500 (за офіційними даними на 1999 р). Реальна цифра людей, що вживають наркотики, за оцінками МВС, в 10-12 разів більша, і може скласти 600-800 тисяч.
Наркоманія — це важка і хвороба, яка дуже швидко розвивається. Середня тривалість життя людини від початку регулярного прийому наркотиків становить 7 років.
Група експертів ВООЗ визначила наркоманію як «стан епізодично¬го або хронічного отруєння, викликаний багаторазовим введенням наркотику». Комітет експертів ВООЗ розрізняє в наркоманії як хворобі два стани — залежність та звикання.
сильне бажання або непереборна потреба (нав'язливий стан) подальшого прийому наркотику, а також спроби отримати його за будь-яку ціну тенденція збільшення дозування через розвиток залежності психічна (психологічна або емоційна) залежність від ефекту наркотику згубні наслідки для особистості і суспільства
бажання подальшого прийому наркотику з метою поліпшення настрою незначна тенденція (або її відсутність) до збільшення дозування деякий ступінь психічної залежність від ефекту наркотику, але відсутність фізичної залежності (відсутність абстинентного синдрому) негативні наслідки стосуються тільки особистості наркомана
Психічна залежність — це форма взаємовідносин між наркоти¬ком і особистістю, і ці взаємовідносини залежать як від специфіч¬ності ефекту наркотику, так і від потреб особистості, котру цей наркотик задовольняє.
Психічна залежність, згадки про приємні відчуття є головними факторами, пов'язаними з хронічним отруєнням психотропними наркотиками, а в окремих випадках ці фактори можуть бути єдиними.
Фізична залежність — це стан адаптації, який виражається в явних порушеннях фізіології у випадку припинення вживання нар¬котиків. Це явище перебуває в безпосередньому зв 'язку з фармаколо¬гічною дією наркотику на живу клітину.
Класичною ознакою виникнення фізичної залежності є поява абстинентного синдрому, який фактично свідчить про «наркотичний голод». Абстинентний син¬дром характеризується низкою проявів у психічній та фізичній областях, специ¬фічних для кожного окремого виду наркотику. Цей стан полегшується або зникає після введення того самого наркотику або речовини, яка має такі ж психофарма-кологічні властивості.
З точки зору психофармакологічного впливу наркотики можна розподілити на три великі групи:
• наркотики, які пригнічують діяльність центральної нервової систе¬ми (опіати, барбітурати);
• наркотики, які збуджують діяльність центральної нервової системи (амфетаміни, кокаїн, гашиш);
• наркотики, які викликають галюцинації (марихуана, мускатний горіх, ЛСД, мескалін, псилоцибін).
Серед речовин, які при надходженні в організм депресивне впли¬вають на вищу нервову діяльність, виділяють опіум та його похідні, а також барбітурати. .
Їх загальною ознакою є здатність до зняття психологічної напруги і до послаблення невпевненості у собі й сором'язливості; вони змінюють емоційну реакцію на біль, уповільнюють реакції, порушують координа¬цію руху. Вживання цих препаратів у великих дозах викликає сон, сер¬йозні порушення свідомості, призводить до безпам'ятства і навіть смерті.
Найбільш частими ускладненнями хронічного зловживання опіумом є:
• опіумна гарячка;
• вірусне запалення печінки;
• гнійні інфекції шкіри та тканин, запалення та затвердіння вен.
Морфін — наркотик, до якого дуже швидко настає звикання. Вже через декілька днів постійного вживання препарату формується  залежність.
Героїн — це напівсинтетичний похідний морфіну, вперше отриманий в Німеччині в 1898 р. Дессером як ліки, які ліквідують за¬лежність від морфіну.
Героїн у 20-25 разів сильніший за морфін і вдвічі сильніший в плані зви¬кання. У хімічно чистому вигляді він являє собою сіро-коричневий порошок. Героїн — наркотик, який найшвидше викликає звикання. Вже че¬рез кілька днів може виникнути сильна фізична залежність. З цієї причини героїн не використовують у медицині. Наркоман, який перебуває під впливом героїну, безпечний. Вживання героїну блокує сексуальні подразники та гасить сексуальні потреби.
Найпоширенішою причиною смерті наркоманів є передозування наркотиків. Навіть відносно невеликі дози героїну можуть стати причиною смерті наркомана внаслідок набряку легень та шоку. Серед психічних ускладнень найчастіше трапляється звикання на всіх рівнях. Спочатку переважає бажання повторити приємне відчуття, пізніше — страус перед абстинентною кризою.
Барбітурати. Барбітуратами називають ліки, які є похідними барбітуратової кислоти. Всі вони викликають пригнічення мозкових центрів, які контролюють вищу нервову діяльність. З цієї причини барбітурати використовують для лікування безсоння й зняття напруги та невпевненості.

Наркомани є найбільш небезпечною групою ризику захворюван¬ня на СНІД (серед хворих на СНІД 70% це наркомани). Це зумов¬лено як фактором введення наркотиків ін'єкцією, так і ризикова¬ною психічно неадекватною поведінкою в різних життєвих ситуац¬іях, в тому числі і сексуальній.

7

Лекція 6
Надзвичайні ситуації
Причини виникнення та класифікація надзвичайних ситуацій

Щодня в світі фіксуються тисячі подій, при яких відбувається порушення нормальних умов життя і діяльності людей і які можуть призве¬сти або призводять до загибелі людей та/або до значних матеріальних втрат. Такі події називаються надзвичайними ситуаціями (НС).
Засоби масової інформації, як правило, привертають увагу громад¬ськості до надзвичайних ситуацій, особливо коли вони пов'язані з життям відомих особистостей, призвели або можуть призвести до великої кількості жертв, становлять загрозу нормальному життю і діяльності груп людей, цілих регіонів чи навіть країн. Майже жодне газетне видання, жоден випуск радіо або телевізійних новин не виходить без таких по¬відомлень.
Загальні ознаки НС:
- наявність або загроза загибелі людей чи значне погіршення умов їх життєдіяльності
- заподіяння економічних збитків
- істотне погіршення стану довкілля
До надзвичайних ситуацій, як правило, призводять аварії, ка¬тастрофи, стихійні лиха та інші події, такі як епідемії, терорис¬тичні акти, збройні конфлікти тощо.
Аварії поділяються на дві категорії:
до 1-ої категорії належать аварії, внаслідок яких: * загинуло 5 чи трав¬мовано 10 і більше осіб; * стався викид отруйних, радіоактивних, біо¬логічно небезпечних речовин за санітарно-захисну зону підприємства; * збільшилась концентрація забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі більш як у 10 разів; * зруйновано будівлі, спо¬руди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здоров'я значної кількості працівників підприємства чи населення;
до II-ої категорії належать аварії, внаслідок яких: * загинуло до 5 чи травмовано від 4 до 10 осіб; * зруйновано будівлі, споруди чи основні конструкції об'єкта, що створило загрозу для життя і здо¬ров'я працівників цеху, дільниці (враховуються цех, дільниця з чисельністю працівників 100 осіб і більше).
Випадки порушення технологічних процесів, роботи устаткування, тимчасової зупинки виробництва в результаті спрацювання автоматич¬них захисних блокувань та інші локальні порушення у роботі цехів, дільниць і окремих об'єктів, падіння опор та обрив дротів ліній електропередач не належать до аварій, що мають категорії.
Події природного походження або результат діяльності природ¬них процесів, які за своєю інтенсивністю, масштабом поширення і тривалістю можуть вражати людей, об'єкти економіки та довкілля, називаються небезпечними природними явищами. Руйнівне небезпеч¬не природне явище — це стихійне лихо.
Надзвичайні ситуації мають різні масштаби за кількістю жертв, кількістю людей, що стали хворими чи каліками, кількістю людей, яким завдано моральної шкоди, за розмірами економічних збитків, площею території, на якій вони розвивались, тощо.
Вагомість надзвичайної ситуації визначається передусім кількістю жертв та ступенем впливу на оточуюче життєве середовище, тобто рівнем системи “людина — життєве середовище” (далі — “Л — ЖС”), якої вона торкнулася, і розміром шкоди, спричиненої цій системі. Виходячи з ієрархії систем “Л — ЖС”, можна говорити про:
• індивідуальні надзвичайні ситуації, коли виникає загроза для порушення
життєдіяльності лише однієї особи;
• надзвичайні ситуації рівня мікроколективу, тобто коли загроза їх виник¬нення чи розповсюдження наслідків стосується сім’ї, виробничої бригади, пасажирів одного купе тощо;
надзвичайні ситуації рівня колективу;
надзвичайні ситуації рівня макроколективу;
надзвичайні ситуації для жителів міста, району;
• надзвичайні ситуації для населення області;
• надзвичайні ситуації для населення країни;
• надзвичайні ситуації для жителів континенту;
• надзвичайні ситуації для всього людства.
Як правило, чим більшу кількість людей обходить надзвичайна си¬туація, тим більшу територію вона охоплює. І навпаки, при більшій площі поширення катастрофи чи стихійного лиха від нього страждає більша кількість людей. Через це в основу існуючих класифікацій над¬звичайних ситуацій за їх масштабом найчастіше кладуть територіаль¬ний принцип, за яким надзвичайні ситуації поділяють на вокальні, об'єктові, місцеві, регіональні, загальнодержавні (національні), конти¬нентальні та глобальні (загальнопланетарні).
15 липня 1998 р. Постановою Кабінету Міністрів України № 1099 “Про порядок класифікації надзвичайних ситуацій” затверджено “Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій”. Згідно цього положення залежно від територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули, розрізняють чотири рівні надзви¬чайних ситуацій.
• Локальні надзвичайні ситуації відповідають рівню системи “Л — ЖС” з однією особою та мікроколективом; * об'єктові — системам з рівнем колектив, макроколектив; * місцеві — системам, в які входить населення міста або району; * регіональні — області; * загальнодержавні — населення країни і так далі.
Сьогоднішня ситуація в Україні щодо небезпечних природних явищ, аварій і катастроф характеризується як дуже складна. Тенденція зрос¬тання кількості надзвичайних ситуацій, важкість їх наслідків змушують розглядати їх як серйозну загрозу безпеці окремої людини, суспільству та навколишньому середовищу, а також стабільності розвитку еконо¬міки країни. До роботи в районі надзвичайної ситуації необхідно залу¬чати значну кількість людських, матеріальних і технічних ресурсів. Запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідація їх наслідків, максималь¬не зниження масштабів втрат та збитків перетворилося на загальнодер¬жавну проблему і є одним з найважливіших завдань органів виконав¬чої влади і управління всіх рівнів.
• Надзвичайна ситуація загальнодержавного рівня — це надзвичайна ситуа¬ція, яка розвивається на території двох та більше областей (Автономної Рес¬публіки Крим, міст Києва та Севастополя) або загрожує транскордонним пе¬ренесенням, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріали і технічнім ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремої області (Авто¬номної Республіки Крим, міст Києва та Севастополя), але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
• Надзвичайна ситуація регіонального рівня — це надзвичайна ситуація, яка розвивається на території двох або більше адміністративних районів (міст об¬ласного значення) Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Се¬вастополя або загрожує перенесенням на територію суміжної області України, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості окремого району, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповідного бюджету.
• Надзвичайна ситуація місцевого рівня — це надзвичайна ситуація, яка виходить за межі потенційно-небезпечного об'єкта, загрожує поширенням самої ситуації або її вторинних наслідків на довкілля, сусідні населені пункти, інженерні споруди, а також у разі, коли для її ліквідації необхідні матеріальні і технічні ресурси в обсягах, що перевищують власні можливості лотенційно-небезпечного об'єкта, але не менше одного відсотка обсягу видатків відповід¬ного бюджету. До місцевого рівня також належать всі надзвичайні ситуації, які виникають на об'єктах житлово-комунальної сфери та інших, що не вхо¬дять до затверджених переліків потенційно небезпечних об'єктів.
• Надзвичайна ситуація об'єктового рівня — це надзвичайна ситуація, яка не підпадає під зазначені вище визначення, тобто така, що розгортається на території об'єкта або на самому об'єкті і наслідки якої не виходять за межі об'єкта або його санітарно-захисної зони.
Для організації ефективної роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям, ліквідації їхніх наслідків, зниження масштабів втрат та збитків дуже важливо знати причини їх виникнення та володіти те¬орією виникнення катастроф.
Положення про класифікацію надзвичайних ситуацій за характером походження подій, котрі зумовлюють виникнення надзвичайних ситу¬ацій на території України, розрізняє чотири класи надзвичайних ситу¬ацій — надзвичайні ситуації техногенного, природного, соціально-політич¬ного, військового характеру. Кожен клас надзвичайних ситуацій по¬діляється на групи, які містять конкретні їх види.
• Надзвичайні ситуації техногенного характеру — це транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних хімічних, радіоактивних, біологічних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спору¬дах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
• Надзвичайні ситуації природного характеру — це небезпечні геологічні, метео¬рологічні, гідрологічні морські та прісноводні явища, деградація грунтів чи надр, природні пожежі, зміна стану повітряного басейну, інфекційна захворюваність людей, сільськогосподарських тварин, масове ураження сільськогосподарських рослин хво¬робами чи шкідниками, зміна стану водних ресурсів таїбіосфери тощо.
• Надзвичайні ситуації соціально-політичного характеру — це ситуації, по¬в'язані з протиправними діями терористичного та антиконституційного спря¬мування: здійснення або реальна загроза терористичного акту (збройний на¬пад, захоплення і затримання важливих об'єктів, ядерних установок і матері¬алів, систем зв'язку та телекомунікацій, напад чи замах на екіпаж повітряного чи морського судна), викрадення (спроба викрадення) чи знищення суден, встановлення вибухових пристроїв у громадських місцях, викрадення або за¬хоплення зброї, виявлення застарілих боєприпасів тощо.
• Надзвичайні ситуації воєнного характеру — це ситуації, пов'язані з на¬слідками застосування зброї масового ураження або звичайних засобів ура¬ження, під час яких виникають вторинні фактори ураження населення внас¬лідок зруйнування атомних і гідроелектричних станцій, складів і сховищ ра¬діоактивних і токсичних речовин та відходів, нафтопродуктів, вибухівки, силь¬нодіючих отруйних речовин, токсичних відходів, нафтопродуктів, вибухівки, транспортних та інженерних комунікацій тощо.

Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій

Найбільш ефективний засіб зменшення шкоди та збитків, яких заз¬нають суспільство, держава і кожна окрема особа в результаті надзви¬чайних ситуацій, — запобігати їх виникненню, а в разі виникнення виконувати заходи, адекватні ситуації, що склалася.
Запобігання виникненню надзвичайних ситуацій — це підго¬товка та реалізація комплексу правових, соціально-економічних, полі¬тичних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів, спрямованих на регулювання безпеки, проведення оцінки рівнів ризику, завчасне реагування на загрозу виникнення надзвичайної си¬туації на основі даних моніторингу (спостережень), експертизи, досліджень та прогнозів щодо можливого перебігу подій з метою недопущення їх переростання у надзвичайну ситуацію або пом 'якшення її можливих наслідків.
Зазначені функції запобігання надзвичайним ситуаціям техноген¬ного та природного характеру в нашій країні виконує Єдина держав¬на система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техно¬генного і природного характеру, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 1998 р. № 1198.
Єдина державна система запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру (ЄДСЗР) включає в себе центральні та місцеві органи виконавчої влади, виконавчі органи рад, державні підприємства, установи та організації з відповідними силами і засобами, які здійснюють нагляд за забезпеченням техногенної та природної безпеки, організують проведення роботи із запобігання надзвичайним ситуаціям техногенного та природного походження і реа¬гування у разі їх виникнення з метою захисту населення і довкілля, зменшення матеріальних втрат.
Основною метою створення ЄДСЗР є забезпечення реалізації держав¬ної політики у сфері запобігання і реагування на надзвичайні ситуації, забезпечення цивільного захисту населення.
Завданнями ЄДСЗР є:
• розроблення нормативно-правових актів, а також норм, правил та стан¬дартів з питань запобігання надзвичайним ситуаціям'та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;
• забезпечення готовності центральних та місцевих органів виконавчої влади, виконавчих органів рад, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на надзвичайні ситуації;
• забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних
ситуацій;
• навчання населення щодо поведінки та дій у разі виникнення надзвичайної
ситуації;
• виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобіган¬ня надзвичайним ситуаціям, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
• збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
• прогнозування і оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситу¬ацій, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;
• створення, раціональне збереження і використання резерву матеріаль¬них та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування на над¬звичайні ситуації;
• проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій (у межах повно¬важень центральних та місцевих органів виконавчої влади);
• оповіщення населення про загрозу та виникнення надзвичайних ситуацій, своє¬часне та достовірне його інформування про фактичну обстановку і вжиті заходи;
• захист населення у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
• проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації надзвичайних ситуацій, організація життєзабезпечення постраждалого населення;
• пом 'якшення можливих наслідків надзвичайних ситуацій у разі їх виникнення;
• здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення, про¬ведення гуманітарних акцій;
• реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій, в тому числі осіб (чи їх сімей), що брали безпо¬середню участь у ліквідації цих ситуацій;
• участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення.
ЄДСЗР складається з постійно діючих функціональних і територі¬альних підсистем і має чотири рівні: загальнодержавний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, по¬в'язаної із запобіганням надзвичайним ситуаціям та захистом населен¬ня і територій від їх наслідків.
Кожний рівень ЄДСЗР має координуючі та постійні органи управління щодо розв'язання завдань у сфері запобігання надзвичайним ситуаціям, захисту населення і територій від їх наслідків, систему повсякденного управління, сили і засоби, резерви матеріальних та фінансових ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.

Загальнодержавний рівень державна комісія з питань техногенно-екологічноїбезпеки та надзвичайних ситуацій
                                національна рада з питань безпечної життєдіяльностінаселення.
Регіональний рівень                  комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань             
                                                 техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій
Місцевий рівень                  комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій
Обєктовий рівень                  комісії з питань надзвичайних ситуацій об'єкта

Постійні органи управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій:
> на загальнодержавному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;
> на регіональному рівні — Рада міністрів Автономної Республіки Крим, об¬ласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних. Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
> на місцевому рівні — районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, упов¬новажені органи з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;
> на об'єктовому рівні — структурні підрозділи підприємств, установ та орга¬нізацій або спеціально призначені особи з питань надзвичайних ситуацій.
До системи повсякденного управління ЄДСЗР входять оснащені необхідни¬ми засобами зв 'язку, оповіщення, збирання, аналізу і передачі інформації'.
> центри управління в надзвичайних ситуаціях, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення усіх рівнів;
> диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.
До складу сил і засобів ЄДСЗР входять відповідні сили і засоби функціональних і територіальних підсистем, а також недержавні (доб¬ровільні) рятувальні формування, які залучаються для виконання відпо¬відних робіт.
Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні (пошуково-ря¬тувальні) формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, уком¬плектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в авто¬номному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності (далі — сили постійної готовності — СПГ).
СПГ згідно із законодавством можуть залучатися для термінового реагування у разі виникнення надзвичайної ситуації з повідомленням про це відповідних центральних та місцевих органів виконавчої влади, ви-конавчих органів рад, керівників державних підприємств, установ та ор¬ганізацій.
У виняткових випадк'ах, коли стихійне лихо, епідемія, епізоотія, ава¬рія чи катастрофа ставить під загрозу життя і здоров'я населення і по¬требує термінового проведення великих обсягів аварійно-рятувальних і відновлювальних робіт, Президент України може залучати до виконан¬ня цих робіт у порядку, визначеному Законом України “Про надзвичай¬ний стан”, спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони.
На базі існуючих спеціалізованих служб і підрозділів (будівельних, медичних, хімічних, ремонтних та інших) в областях, районах, населе¬них пунктах, підприємствах, установах та організаціях утворюються по-заштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конк¬ретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на надзвичайні ситуації. Ці формування проходять спеціальне навчання, періодично залучаються до участі у практичному "відпрацюванні дій з ліквідації над¬звичайних ситуацій разом із СПГ.
У виконанні робіт, пов'язаних із запобіганням і реагуванням на надзвичайні ситуації, можуть брати участь також добровільні громадські об'єднання за наявності у представників цих об'єднань відповідного рівня підготовки, підтвердженого в атестаційному порядку. Свої дії вони повинні узгоджувати з територіальними органами та уповнова¬женими з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту насе¬лення, а роботи виконувати під їх керівництвом.
Залежно від масштабів і особливостей надзвичайної ситуації, що прогнозується або виникла, може існувати один з таких режимів функ¬ціонування ЄДСЗР:
• режим повсякденної діяльності — при нормальній виробничо-промисловій, радіаційній, хімічній, біологічній (бактеріологічній), сейсмічній,, гідрогеологічній і гідрометеорологічній обстановці (за відсутності епідемії, епізоотії та епіфітотії);
• режим підвищеної готовності — при істотному погіршенні виробничо-про¬мислової, радіаційної, хімічної, біологічної (бактеріологічної), сейсмічної, гідрогео¬логічної і гідрометеорологічної обстановки (з одержанням прогнозної інформації щодо можливості виникнення надзвичайної ситуації};
• режим діяльності у надзвичайній ситуації — при реальній загрозі виникнен¬ня надзвичайних ситуацій і реагуванні на них;
• режим діяльності у надзвичайному стані — запроваджується в Україні або на окремих її територіях в порядку, визначеному Конституцією України та За¬коном України “Про надзвичайний стан”.
Основні заходи, що реалізуються ЄДСЗР:
1) у режимі повсякденної діяльності:
> ведення спостереження і здійснення контролю за станом довкілля, об¬становкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території;
> розроблення і виконання цільових і науково-технічних програм і заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям, забезпечення безпеки і захисту населення, зменшення можливих матеріальних втрат, забезпечення сталого функціонування об'єктів економіки та збереження національної культурної спадщини у разі виникнення надзвичайної ситуації;
> вдосконалення процесу підготовки персоналу уповноважених органів з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення, підпорядко¬ваних їм сил;
> організація навчання населення методів і користування засобами захис¬ту, правильних дій у цих ситуаціях;
> створення і поновлення резервів матеріальних та фінансових ресурсів для ліквідації надзвичайних ситуацій;
> здійснення цільових видів страхування;
> оцінка загрози виникнення надзвичайної ситуації та можливих її наслідків;
2) у режимі підвищеної готовності: здійснення заходів, визначених для режиму повсякденної діяльності і додатково:
> формування оперативних груп для виявлення причин погіршення обста¬новки безпосередньо в районі можливого виникнення надзвичайної ситуації, підготовка пропозицій щодо її нормалізації;
> посилення роботи, пов'язаної з веденням спостереження та здійсненням контролю за станом довкілля, обстановкою на потенційно небезпечних об'єктах і прилеглій до них території, прогнозуванням можливості виникнення надзви¬чайної ситуації та її масштабів;
> розроблення комплексних заходів щодо захисту населення і територій, забезпечення стійкого функціонування об'єктів економіки;
> приведення в стан підвищеної готовності наявних сил і засобів та залу¬чення додаткових сил, уточнення планів їх дії і переміщення у разі необхід¬ності в район можливого виникнення надзвичайної ситуації;
> проведення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайної ситуації;
> запровадження цілодобового чергування членів Державної, регіональної, місцевої чи об'єктової комісії (залежно від рівня надзвичайної ситуації);
13) у режимі діяльності у надзвичайній ситуації:
> здійснення відповідною комісією у межах її повноважень безпосереднього керівництва функціонуванням підсистем, і структурних підрозділів ЄДСЗР;
> організація захисту населення і територій;
> переміщення оперативних груп у район виникнення надзвичайної ситуації;
> організація роботи, пов'язаної з локалізацією або ліквідацією надзвичайної ситуації, із залученням необхідних сил і засобів;
> визначення межі території, на якій виникла надзвичайна ситуація; /
> організація робіт, спрямованих на забезпечення сталого функціонуван-' ня об'єктів економіки та об'єктів першочергового життєзабезпечення постраж-далого населення;
> здійснення постійного контролю за станом довкілля на території, що зазнала впливу наслідків надзвичайної ситуації, обстановкою на аварійних об'єктах і прилеглій до них території;
> інформування органів управління щодо рівня надзвичайної ситуації та вжитих заходів, пов'язаних з реагуванням на цю ситуацію, оповіщення на¬селення та надання йому необхідних рекомендацій щодо поведінки в умовах, які склалися;
4) у режимі діяльності у надзвичайному стані здійснюються заходи у відповідності із Законом України “Про надзвичайний стан”.
Надзвичайний стан —це передбачений Конституцією України особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого та регіонального, самоврядування, підприємств, установ і організацій, який тимчасово допускає встановлені Законом “Про надзвичайний стан” обмеження у здійсненні конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб та покладає на них додаткові обов 'язки.
Правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, кон¬ституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що ство¬рюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом на¬сильства.
Метою введення надзвичайного стану є * якнайшвидша нормалізація обстановки, * відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, * нормального функціонування конститу-ційних органів влади, * органів місцевого та регіонального самовряду¬вання та інших інститутів громадянського суспільства.
Надзвичайний стан вводиться лише за наявності реальної загрози без¬пеці громадян або конституційному ладові, усунення якої іншими спосо¬бами є неможливим.
О стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій, епізоотій, що створюють загрозу життю і здоров 'ю населення
О масових порушень правопорядку, що супроводжуються насильством над громадянами, обмежують їх права і свободи блокування або захоплення окремих особливо важливих об'єктів чи місцевостей, що загрожує безпеці громадян і порушує нормальну діяльність органів державної влади та управління, місцевого чи регіонального самоврядування спроби захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства
О Досягання на територіальну цілісність держави, що загрожує зміною й кордонів;
О необхідності відновлення конституційного правопорядку і діяльності органів державної  влади

Надзвичайний стан на всій території України або в окремих її місце¬востях вводиться постановою Верховної Ради України з негайним по¬відомленням Президента України або Указом Президента України, який підлягає затвердженню Верховною Радою України.
Під час надзвичайного стану держава може вживати заходів, перед¬бачених Законом “Про надзвичайний стан”, відступаючи від своїх зо¬бов'язань за Конституцією дише настільки, наскільки це вимагається гостротою стану, за умови, що такі заходи .не є несумісними з іншими зобов'язаннями за міжнародним правом і не тягнуть за собою дискри¬мінації на основі національності, мови, статі, релігії чи соціального походження.
Такими заходами можуть бути:
> встановлення особливого режиму в'їзду і виїзду, а також обмеження свобо¬ди пересування по території, де запроваджено надзвичайний стан;
> обмеження руху транспортних засобів і їх огляд;
> посилення охорони громадського порядку та об'єктів, що забезпечують життєдіяльність населення та народного господарства;
> заборона проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій, а також видовищних, спортивних та інших масових заходів;
> заборона страйків.
З метою ліквідації наслідків надзвичайної ситуації у мирний час може проводитись цільова мобілізація. У виняткових випадках допускається залучення працездатного населення і транспортних засобів громадян для виконання невідкладних аварійно-рятувальних робіт за умови обов'яз¬кового забезпечення безпеки праці. При цьому забороняється залучен¬ня неповнолітніх, а також вагітних жінок до робіт, які можуть негативно вплинути на стан їхнього здоров'я.

Визначення рівня надзвичайних ситуацій, регламент подання інформації
про їх загрозу або виникнення

Загроза виникнення надзвичайної ситуації будь якого класу чи рівня — цереальна загроза для життя і здоров 'я людей, загроза порушення нормаль¬них умов їх життя і діяльності або ж значних матеріальних втрат. Завданням безпеки життєдіяльності як галузі'науково-практичної діяль¬ності є * захист здоров'я та життя людини і середовища її проживання від небезпек, а також - розробка і реалізація відповідних засобів та за¬ходів щодо створення і підтримки здорових та безпечних умов життя і діяльності людини. Виконання цього завдання особливо гостро стоїть під час загрози виникнення та при виникненні надзвичайних ситуацій.
У темі, присвяченій управлінню ризиком, було показано, що поря¬док пріоритетів при розробці будь-якого проекту потребує, щоб вже на перших стадіях розробки продукту або системи в Їх проект, наскільки це можливо, були включені елементи, що виключають небезпеку. Якщо виявлено, що небезпеки неможливо уникнути повністю, необхідно знизити ймовірність ризику до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Саме під час загрози виникнення та при виник¬ненні надзвичайних ситуацій з усією очевидністю проявляється не-обхідність застосування концепцігприйнятного ризику. Але використання теорії ризику можливе лише в тому разі, коли можна порівняти між собою ризик абсолютно різних небезпек, а для цього необхідно, щоб різного виду небезпеки мали кількісні характеристики однакової роз¬мірності.
Таку кількісну характеристику всіх надзвичайних ситуацій можна отримати завдяки використанню класифікаційних карток надзвичайних ситуацій, які зібрано у Класифікатор надзвичайних ситуацій в Україні.
Цей класифікатор призначається для використання органами вико¬навчої влади та органами управління всіх рівнів чинної в Україні ЄДСЗР. Для спрощення машинної обробки інформації класифікатор визначає оригінальний код кожної надзвичайної ситуації, що складається з 5 цифр, які вказують на клас, групу і вид надзвичайної ситуації, та однієї літе¬ри, яка вказує рівень надзвичайної ситуації (О — об'єктовий, М — місце¬вий, Р — регіональний, Д — державний).
До надзвичайних ситуацій техногенного характеру (код 10000) нале¬жать групи (в дужках зазначено код групи):
* транспортні аварії (катастрофи — 10100);
* пожежі, вибухи (10200);
* аварії з викидом (загрозою викиду) сильнодіючих отруйних речовин (СДОР) на об'єктах економіки (10300);
* наявність у навколишньому середовищі шкідливих речовин понад гранична допустимі концентрації (10400);                                ,
* аварії з викидом (загрозою викиду) радіоактивних речовин (10 500);
  * раптове руйнування споруд (10600);
* аварії на електроенергетичних системах (10700);
* аварії на системах життєзабезпечення (10800);
* аварії систем зв 'язку та телекомунікацій (10900);
* аварії на очисних спорудах (11000);
* гідродинамічні аварії (11100).
Надзвичайні ситуації природного характеру (код 20000) включають групи:
* геологічні (2010.0);
* метеорологічні (20200);
* гідрологічні морські та гідрологічні прісноводні (20300 та 20400);
* пожежі в природних екосистемах (20500);
* інфекційна захворюваність людей (20600);
* отруєння людей (20700);
* інфекційні захворювання сільськогосподарських тварин (20800);
* масова загибель диких тварин (20900);
* ураження сільськогосподарських рослин хворобами та шкідниками (20950).
До надзвичайних ситуацій соціально-політичного характеру (код 30000) належать:
* збройні напади, захоплення {утримання важливих об'єктів або реальна за¬гроза вчинення таких акцій щодо органів державної влади, дипломатичних та кон¬сульських установ, правоохоронних органів, телерадіоцентрів та вузлів зв 'язку, військових гарнізонів, державних закладів, атомних електростанцій або інших об'єктів атомної енергетики (30100);
*замах на керівників держави та народних депутатів України (30200);
* напад, замах на членів екіпажу повітряного або швидкісного морського (річково¬го) судна, викрадення або спроба викрадення, знищення або спроба знищення таких суден, захоплення заручників з числа членів екіпажу чи пасажирів (30300);
* встановлення вибухового пристрою в громадському місці, установі, органі¬зації, підприємстві, житловому секторі, на транспорті (30400);
* зникнення або викрадення з об'єктів зберігання, використання, переробки та під час транспортування вогнепальної зброї, боєприпасів, артозброєння, вибу¬хових матеріалів, радіоактивних речовин, СДОР, наркотичних речовин, препа¬ратів та сировини (30500);
* виявлення застарілих боєприпасів (30600);
* аварії на арсеналах, складах боєприпасів та інших об'єктах військового призначення з викидом уламків, реактивних та звичайних снарядів (30700).
Зазначений класифікатор не містить ні конкретних, ані спеціальних ознак небезпечних ситуацій воєнного характеру і не дає їхнього поділу на групи. Особливості оцінки та реагування на надзвичайні ситуації воєнного характеру визначаються законодавством України, окремими нормативними і відповідними оперативними і мобілізаційними плана¬ми і не вивчаються в межах навчальної програми дисципліни “Безпека життєдіяльності”.
Кожна кваліфікаційна картка надзвичайної ситуації містить інфор¬мацію про вид, групу та клас надзвичайної ситуації, ознаки виду над¬звичайної ситуації та рівень цих ознак, коли ситуація вважається над¬звичайною, коли вимагається термінове оповіщення про неї та коли вона вимагає державного реагування. Ознаки виду надзвичайної ситуації характеризують загрозу або виникнення надзвичайної ситуації і поді¬ляються на конкретні (фізичні, хімічні, технічні, статистичні та інші) та спеціальні.
У процесі визначення рівня надзвичайної ситуації (НС) послідовно роз¬глядаються три групи факторів:
• територіальне поширення;
• розмір заподіяних (очікуваних) економічних збитків та людських втрат;
• класифікаційні ознаки надзвичайних ситуацій.
У додатку 2 наведено приклади деяких кваліфікаційних карток, які можуть бути використані при проведенні семінарських та практичних занять з теми.
Встановлення факту віднесення аварійної події до рангу НС, визна¬чення виду та рівня НС проводиться у такій послідовності.
При настанні аварійної події оперативний черговий персонал об'єкта спо¬віщає про неї постійному органу управління місцевого рівня ЄДСЗР, а також відповідному, за підпорядкуванням, галузевому органу управління місцевого або регіонального чи загальнодержавного рівня.
Постійні органи повсякденного управління місцевого рівня ЄДСЗР та ви¬щевказані галузеві органи здійснюють першу оцінку аварійної події на її відповідність вимогам віднесення до рангу НС.
З цією метою виконується цільовий пошук необхідної класифікаційної карт¬ки, а вже в ній — схожої конкретної ознаки. У разі збігу або значної схожості аварійної події хоч з однією з наведених у картці конкретних ознак провадить¬ся зіставлення числових критеріїв цієї ознаки з реальною межею, яка досягну¬та аварійною подією. При перевищенні хоч одного з критеріїв аварійна подія заноситься до журналу НС і про це негайно сповіщаються орган повсякденно¬го управління регіонального рівня ЄДСЗР і регіональна структура галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, де також вона реєструється в журналі НС під визначеним цифровим кодом з додаванням в кінці літери “М” (місцева).
Навіть якщо параметри аварійної події досягли рівня встановленого в кла¬сифікаційній картці першого критерію і це відносить НС лише до місцевого рівня, контроль за її розвитком повинні забезпечити, одночасно готуючи до¬даткові сили та засоби реагування до направлення в місце події, регіональні органи управління ЄДСЗР. Це поширюється і на випадки, коли аварійна подія сталася за межами конкретного об'єкта і тому з самого початку є місцевою.
При подальшому погіршенні ситуації і досягненні критеріїв, що визначенні у колонці термінового сповіщення, НС переходить до регіонального рівня уп¬равління, який повинен взяти на себе відповідальність за своєчасне, повне і адекватне реагування на НС, і терміново сповістити про НС органи повсяк¬денного управління державного рівня ЄДСЗР (оперативно-чергові служби МНС України, галузевих міністерств та інших центральних органів виконавчої вла¬ди). У цей період НС заноситься до журналу НС державного рівня під визна¬ченим цифровим кодом з додаванням в кінці літери “Р” (регіональна). Одно¬часно змінюється літера в коді у всіх журналах інших рівнів управління. З цього моменту контроль за її розвитком повинні забезпечити, одночасно готуючи додаткові сили та засоби реагування до направлення в місце події, органи управління державного рівня ЄДСЗР.
Відповідальність за своєчасне, повне і об'єктивне інформування коор¬динаційних органів управління державного рівня ЄДСЗР покладена Кабінетом Міністрів України на галузеві міністерства та інші центральні органи виконав¬чої влади, якими розроблені та узгоджені відповідні класифікаційні картки.
У разі подальшого погіршення ситуації і досягнення критеріїв, що визна¬чені в останньому стовпчику картки, НС переходить до державного рівня уп¬равління, органи якого з цього моменту беруть на себе відповідальність за своє¬часне, повне та адекватне реагування на НС. У журналах реєстрації всіх рівнів
знову і вже остаточно змінюється літера у визначеному цифровому коді з “Р” на “Д” (державна).
У разі, якщо прояви аварії (катастрофи) можуть бути віднесені до різних галузей або конкретних видів НС, остаточне рішення щодо її класифікації приймає комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій на тому рівні, до якого належить ситуація.
Приклад. Оперативний черговий м'ясокомбінату у місті N доповідає органу повсяк¬денного управління місцевого рівня ЄДСЗР про факт виявлення аварійної події — по¬жежі у приміщенні з ємностями аміаку.
Черговий органу повсякденного управління місцевого рівня ЄДСЗР дає першу оцінку НС. Враховуючи прогнозний розвиток події, існує можливість її класифікації за кар¬тками 10206 (Пожежі на радіаційна-, хімічно та біологічно небезпечних об'єктах) або 10301 (Аварія з викидом (загрозою викиду), утворення та розповсюдження СДОР під час виробництва, переробки або зберігання (захоронення)).
Внаслідок розгляду характеристик аміаку (СДОР 4 класу небезпеки) та максимальної кількості аміаку, що може бути у ємностях (5 тонн), місцева комісія з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій приймає рішення, що ця подія належить до техногенних аварій (клас 10000), може бути охарактеризована як мож¬лива аварія з викидом (загрозою викиду) СДОР на об'єктах економіки (крім транспор-ту) — група 10300 і конкретизована як аварія з викидом (загрозою викиду), утворення та розповсюдження СДОР під час виробництва, переробки або зберігання (захоронен¬ня), що визначається карткою 10301. Виходячи з кількості аміаку, що може бути у ємностях — 5 тонн — черговий зразу присвоює їй рівень регіональної і терміново спо¬віщає про це орган повсякденного управління регіонального рівня ЄДСЗР і регіональну структуру Мінагропрому України.
Уся ця робота провадиться одночасно з вжиттям всіх можливих заходів з гасіння пожежі силами підрозділів м 'ясокомбінату та місцевих пожежників.
Попередній код події — 10301-Р, ознака 109г -5т.
Орган повсякденного управління регіонального рівня ЄДСЗР і регіональні структу¬ри МВС України та Мінагропрому України перевіряють обгрунтованість кодування події, уточнюють, що реально у місткостях знаходиться лише 200 кг аміаку, прийма¬ють управління ліквідацією НС на себе і повідомляють органам повсякденного управ¬ління державного рівня ЄДСЗР уточнені дані: Код НС 10301-Р, ознака 109г - 0,2т.

Організація життєзабезпечення населення в надзвичайних ситуаціях

Згідно з Законом “Про цивільну оборону України” “громадяни України мають право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, значних пожеж, стихійного лиха і вимагати від Уряду України; інших органів державної виконавчої влади, адміністрації під¬приємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господа¬рювання гарантій щодо його реалізації.
Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру”.
Головною функцією органів державної виконавчої влади, адмі¬ністрації підприємств, установ і організацій незалежно від форм влас¬ності та господарювання у разі виникнення НС є захист населення та організація його життєзабезпечення.
Заходи щодо захисту населення плануються та проводяться по всіх районах, населених пунктах, охоплюють усе населення. Водночас ха¬рактер та зміст захисних засобів встановлюється залежно від ступеня загрози, місцевих умов з урахуванням важливості виробництва для без¬пеки населення, інших економічних та соціальних чинників. З цією метою міста розподіляються за групами важливості, а об'єкти — за ка¬тегоріями стосовно засобів захисту населення у разі надзвичайної ситуа¬ції. Цей розподіл здійснює Кабінет Міністрів України.
Для міст встановлені наступні групи:
> особливої важливості;
> першої групи;
> другої групи;
> третьої групи.
Для підприємств та організацій встановлені наступні категорії:
> особливої важливості;
> першої категорії;
> другої категорії.
Основні заходи щодо захисту населення плануються та здійснюються завчасно і мають випереджувальний характер. Це стосується насамперед підготовки, підтримання у постійній готовності індивідуальних та ко-лективних засобів захисту, їх накопичення, а також підготовки до про¬ведення евакуації населення із зон підвищеного ризику.
Для організації життєзабезпечення населення в умовах НС та органі¬зації робіт з ліквідації наслідків аварій, катастроф, стихійних лих ство¬рюються Державні комісії з надзвичайних ситуацій — ДКНС. ДКНС діють при Кабінеті Міністрів України, в областях, містах, регіонах як на пос¬тійній основі, -так і у випадку виникнення НС. До їх функцій входить
забезпечення постійної готовності до дій аварійно-рятувальних служб, контроль за розробкою та реалізацією заходів з попередження можли¬вих аварій і катастроф. Усі завдання з ліквідації НС виконуються по черзі у максимально короткі строки.
Передусім вирішуються завдання щодо термінового захисту населення, запобігання розвитку чи зменшення впливу надзвичайної ситуації і зав¬дання з підготовки та виконання рятувальних та інших невідкладних робіт.
Організація життєзабезпечення населення в умовах НС — це комплекс заходів, спрямованих на створення і підтримання нор¬мальних умов життя, здоров 'я і працездатності людей.
Цей комплекс включає:
• управління діяльністю робітників та службовців, всього населення при зафозі та виникненні НС;
• захист населення та територій від наслідків аварій, катастроф, стихійного лиха;
• забезпечення населення питною водою, продовольчими товарами і пред¬метами першої необхідності;
• захист продовольства, харчової сировини, фуражу, вододжерел від радіа¬ційного, хімічного та біологічного зараження (забруднення);
• житлове забезпечення і працевлаштування;
• комунально-побутове обслуговування;
• медичне обслуговування;
• навчання населення способам захисту і діям в умовах НС;
• розробку і своєчасне введення режимів діяльності в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження-;
• санітарну обробку;
• знезараження території, споруд, транспортних засобів, обладнання, си¬ровини, матеріалів і готової продукції;
• підготовку сил та засобів і ведення рятувальних та інших невідкладних робіт в районах лиха і осередках ураження;
• забезпечення населення інформацією про характер і рівень небезпеки, правила поведінки; морально-психологічну підготовку і заходи щодо підтри¬мання високої психологічної стійкості людей в екстремальних умовах;
• заходи, спрямовані на попередження, запобігання або послаблення не¬сприятливих для людей екологічних наслідків НС та інші заходи.
Усі ці заходи організовують державна виконавча влада, органи управ¬ління цивільної оборони при чіткому погодженні між собою заходів, що проводяться. Керівники підприємств, установ і організацій є безпосеред¬німи виконавцями цих заходів. Заходи розробляються завчасно, відобра¬жаються в планах цивільної оборони і виконуються в період загрози та піс¬ля виникнення НС.
З метою недопущення загибелі людей, забезпечення їх нормальної жит¬тєдіяльності у НС передусім повинно бути проведено сповіщення насе¬лення про можливу загрозу, а якщо необхідно, організовано евакуацію.
Сповіщення населення здійснюється усіма доступними способами: * через телебачення, * радіомережу, * радіотрансляційну провідну мережу, *спеціальними сигналами (гудки, сирени). Передбачається спеціальна схема по¬відомлення посадових осіб та осіб, задіяних у системі цивільної оборони.
Евакуація — це організоване виведення чи вивезення населення з не¬безпечних зон. Безпосередньо евакуацією займається штаб цивільної оборони, усі організаційні питання вирішують евакуаційні комісії. Евакуація розпочинається після прийняття рішення начальником цивільної оборони, надзвичайною комісією або органами влади.
Евакуація працюючого населення здійснюється за * виробничим прин¬ципом, а населення, яке не пов'язане з виробництвом, — за * територіальним принципом через домоуправління, ЖЕУ, ЖЕК тощо. Діти евакуюють¬ся разом з батьками, але можливе їх вивезення зі школами, дитсадками.
Для проведення евакуації використовуються всі види транспорту: залізнич¬ний, автомобільний, водний та індивідуальний. Автотранспорт використовується для вивезення на короткі відстані. В деяких випадках частина населення може виводитися пішки колонами по шляхах, які не зайняті перевезеннями.
Евакуація населення здійснюється через збірні евакуаційні пункти, які роз¬ташовують поблизу місць посадки на транспорт або на вихідних пунктах пішого руху, в школах, клубах, кінотеатрах та інших громадських закладах.
Про початок та порядок евакуації населення сповіщається по мережі спові¬щення. Отримавши повідомлення про початок евакуації, необхідно взяти доку¬менти, гроші, речі та продукти і у визначений час прибути на збірний евакуа¬ційний пункт, де населення реєструють, групують та ведуть до пункту посадки.
Для організації приймання, розташування населення, а також забезпечення його всім необхідним створюються евакуаційні комісії та приймальні евакуаційні пункти, які вирішують проблему розташування, забезпечення та обслуговуван¬ня прибулого населення.
Тимчасове розселення громадян у безпечних районах передбачає максималь¬ний захист людей від радіоактивного забруднення, хімічного ураження при аваріях або катастрофах на радіаційне або хімічно небезпечних об'єктах, а та¬кож запобігає загибелі людей у випадках катастрофічного затоплення районів проживання. В місцях розселення звільняються приміщення для розміщення евакуйованих громадян, готуються1 (за необхідності) колективні засоби захис¬ту. Якщо сховищ недостатньо, то організовується їх додаткове будівництво, пристосування існуючих підвалів, гірських виробок, для чого залучається усе працездатне населення, в тому числі евакуйовані.
Виключно велике значення має забезпечення в місцях розселення евакуйова¬ного населення продуктами харчування, надання їм побутових послуг і медично¬го обслуговування.- -
Забезпечення населення продуктами харчування і предметами першої не¬обхідності здійснюється службою торгівлі і харчування цивільної оборони сільського або іншого району, який прийняв евакуйованих.
Перші дві доби люди повинні харчуватися запасами продуктів, привезени¬ми з собою. В разі їх відсутності харчування здійснюється через мережу гро¬мадського харчування або в сім'ях, в яких вони підселені.

Ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій

Внаслідок НС виникають руйнування будинків, споруд, шляхів спо- " лучення, зараження місцевості радіоактивними та хімічними речови¬нами, затоплення, пожежі тощо. Люди можуть опинитися у завалах, у пошкоджених, підтоплених або палаючих будинках, інших неперед-бачуваних ситуаціях. У зв'язку з цим необхідні заходи з рятування лю¬дей, надання їм допомоги, локалізації аварій та усунення пошкоджень. При вирішенні цих проблем виходять з того, що в осередках ураження і районах лиха будуть проводитися не тільки суто рятувальні роботи, а й деякі невідкладні, не пов'язані з рятуванням людей.
Рятувальні та інші невідкладні роботи (РіНР) проводяться з метою > порятунку людей та надання допомоги ураженим, > локалізації аварій та усунення пошкоджень, > створення умов для наступного проведення відновлювальних робіт.
При проведенні РіНР велике значення має до¬тримання таких умов, як * своєчасне створення угруповань, сил, що залу¬чаються для проведення РіНР; * своєчасне ведення розвідки; * швидкий рух і введення сил в осередок ураження; * безперервне проведення РіНР до їх повного завершення; ^тверде й оперативне управління силами, що залучаються до проведення РіНР; * всебічне забезпечення їх діяльності.
Рятувальні роботи включають:
* розвідку маршрутів висування формувань і об'єктів робіт;
* локалізацію і гасіння пожеж на маршрутах висування і на ділянках робіт;
* пошук уражених і витягування їх з пошкоджених та палаючих будинків, Загазованих, затоплених, задимлених приміщень, із завалів;
* розкриття зруйнованих, пошкоджених, завалених споруд та рятування людей, які там знаходяться;
* подання повітря в завалені споруди з пошкодженою фільтровентиляційною системою;
* надання першої долікарської допомоги ураженим та евакуація їх до лікарсь¬ких установ;
* виведення (вивезення) населення з небезпечних зон у безпечні райони;
* санітарну обробку людей, ветеринарну обробку сільськогосподарських тва¬рин, дезактивацію та дегазацію техніки, засобів захисту, одягу, продовольства, води фуражу.
Інші невідкладні роботи включають:
* прокладання колонних шляхів та влаштування проїздів (проходів) у завалах та в зонах ураження;
* локалізацію аварій на газових, електричних мережах з метою забезпечення умов для проведення рятувальних робіт;
* укріплення чи руйнування конструкцій будинків та споруд, які загрожують обвалом та перешкоджають безпечному руху і проведенню рятувальних робіт;
* ремонт та відновлення пошкоджених і зруйнованих ліній зв 'язку та кому¬нально-енергетичних мереж з метою забезпечення рятувальних та інших невідклад¬них робіт, а також захисних споруд для укриття людей у випадку повторних НС;
* пошук, знешкодження та знищення боєприпасів, що не розірвалися, та інших вибухонебезпечних предметів.
РіНР проводяться безпосередньо в осередках ураження за будь-якої погоди до повного їх завершення.

8

Лекція 7

Правові основи безпеки життєдіяльності

Основне місце в процесі становлення суверенної держави посідає зако¬нодавство у галузі регулювання відносин з охорони здоров'я людини та навколишнього середовища і забезпечення безпеки в надзвичайних ситуаціях й ситуаціях повсякденного життя, тобто безпеки життєдіяль¬ності. Ці відносини регулюються нормативними актами різної юридич¬ної сили — конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади.
Конституція України, як юридична база зобов’язань щодо безпеки життєдіяльності, проголошує:
«Кожна людина має невід'ємне право на життя... Кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань» (ст. 27)
«Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування... Держава дбає про розвитокфізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя» (ст. 49)
«Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завдано! порушенням цього права шкоди» (ст. 50)
Законодавство щодо безпеки життєдіяльності включає законодавство України • про охорону здоров'я, • про охорону праці, • про дорожній рух, • про цивільну оборону, • про охорону навколишнього середовища тощо.
Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19 листо¬пада 1992 р. із змінами і доповненнями, внесеними законами Украї¬ни, проголошують, що кожна людина має природне невід'ємне і не¬порушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відпові¬дальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, на¬вчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здоро¬вого способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забез¬печення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої пра¬цездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захво¬рюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Консти¬туції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповід¬ано до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.
У статті 4 проголошені основні принципи охорони здоров'я, а саме:
• визнання охорони здоров’я пріоритетним напрямом діяльності суспільства
і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
• дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров’я та забезпечення пов'язаних з ними державших гарантій;
• гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінно-стей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціаяьний захист найбільш вразливих верств населення;
• рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної до¬помоги та інших послуг у галузі охорони здоров'я;
• відповідність завданням {рівню соціально-економічного та культурного роз¬витку суспільства, наукова обґрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
• орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом у галузі охорони здоров'я;
• випереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, еко¬логічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
• багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінан¬сування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприє¬мництва і конкуренції;
• децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров’я на правовій і договірній основі.
Право на охорону здоров’я має кожний громадянин України, що перед¬бачає:
• життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціа¬льне обслуговування і забезпечення, який е необхідним для підтримання здоров’я людини;
• безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
• санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
* безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
* кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря / закладу охорони здоров'я;
* достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я насе¬лення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
* участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
* участь в управлінні охороною здоров’я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
* можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні
здоров'я;
* правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних
із станом здоров’я;
* відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
Законодавством України може бути визначено й інші права грома¬дян у галузі охорони здоров'я.
Закон України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 року із змінами і доповнен¬нями регулює суспільні відносини, які виникають у сфері забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя, визначає відповідні пра¬ва і обов'язки державних органів, підприємств, установ, організацій та громадян, встановлює порядок організації державної санітарно-епіде-міологічної служби і здійснення державного санітарно-епідеміологіч¬ного нагляду в Україні.
В статті 1 визначено, що санітарне та епідемічне, благополуччя населення — оптимальні умови життєдіяльності, що забезпечують низький рівень захворюваності, відсутність шкідливого впливу на здоров'я населення факторів навколишнього середовища, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань.
У статті 4 проголошені права громадян, які мають право на:
* безпечні для здоров’я і життя продукти харчування, питну воду, умови праці, навчання, виховання, побуту, відпочинку та навколишнє природне середовище;
* участь у розробці, обговоренні та громадській експертизі проектів програм і планів забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, внесення пропозицій з цих питань до відповідних органів;
• відшкодування шкоди, завданої їх здоров'ю внаслідок порушення підприємствами, установами, організаціями, громадянами санітарного законодавства;
• достовірну і своєчасну інформацію про стан свого здоров'я, здоров’я населен¬ня, а також про наявні та можливі фактори ризику для здоров’я та їх ступінь.
Законодавством України громадянам можуть бути надані й інші права щодо забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
У статті 5 визначені обов'язки громадян, котрі зобов'язані:
• піклуватися про своє здоров’я та здоров’я і гігієнічне виховання своїх дітей, не шкодити здоров’ю інших громадян;
• брати участь у проведенні санітарних і протиепідемічних заходів;
проходити обов'язкові медичні огляди та робити щеплення у передбачених законодавством випадках;
• виконувати розпорядження та вказівки посадових осіб державної санітар¬но-епідеміологічної служби при здійсненні ними державного санітарно-епідеміоло¬гічного нагляду;
• виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством мро забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя.
Дуже важливе значення має Закон «Про запобігання захворю¬ванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населенням. Закон викладено в новій редакції (згідно із Законом Украї¬ни від 3 березня 1998 року N 155/98-ВР).
Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) — особливо небезпечна інфекційна хвороба, що викликається вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) і через відсутність у даний час специфічних методів профілактики та ефективних методів лікування призводить до смерті.
Масове розповсюдження цієї хвороби в усьому світі та в Україні ство¬рює загрозу особистій, громадській та державній безпеці, спричиняє важкі соціально-економічні та демографічні наслідки, що зумовлює необхідність вжиття спеціальних заходів щодо захисту прав і законних інтересів гро¬мадян та суспільства. Боротьба з цією хворобою є одним з пріоритетних завдань держави в галузі охорони здоров'я населення.
Визначимо деякі нормативно-правові акти щодо охорони здоров’я, які розроблялись останнім часом: Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.24, № 696 «Про затвердження Пра¬вил санітарної охорони території України». Постанова Кабінету Міністрів від 1999.04.23, № 667 «Про Комплексні заходи боротьби з туберкульозом». Постанова Кабінету Міністрів від 1'999.03.09, № 341 «Про Програму профілак¬тики СНІДу та наркоманії на 1999 — 2000 роки». Постанова Верховної Ради, від 1999.02.19, № 453-ХІУ «Про проект Закону України про захист населення від інфекційних хвороб». Постанова Кабінету Міністрів від 1998.03.23, № 357 «Про комплексні заходи для запобігання розповсюдженню хвороб, що передаються статевим шляхом».
Законодавство про охорону праці складається з Закону України «Про охорону прац», Кодексу законів про працю України та інших норматив¬них актів.
Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя і здоров'я в процесі трудової діяль¬ності, регулює за участю відповідних державних органів відносини між власником підприємства, установи і організації або уповноваже¬ним ним органом і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охо¬рони праці в Україні.
У статті 1 проголошується: «Охорона праці — це система пра¬вових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямо¬ваних на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці».
Дія Закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм власності та видів їх діяльності на усіх громадян, які працюють, а також залучені до праці на цих підприємствах. У разі, коли міжнародними договорами або угодами, в яких бере участь Україна, встановлено більш високі вимоги до охорони праці, ніж ті, що перед-бачено законодавством України, то застосовуються правила міжнарод¬ного договору або угоди.
У статті 4 визначені основні принципи державної політики в галузі охорони праці.
Принципи державної політики в галузі охорони праці:
• пріоритет життя і здоров’я працівників по відношенню до результатів виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
• комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі національних про¬грам з цих питань та з урахуванням інших напрямів економічно! і соціальної політики, досягнень у галузі науки і техніки та охорони навколишнього середо¬вища;
• соціальний захист працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань;
• встановлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств, неза¬лежно від форм власності і видів їх діяльності;
• використання економічних методів управління охороною праці, проведен¬ня політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних і не¬шкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці;
• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення квалі¬фікації працівників з питань охорони праці;
• забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між влас¬никами та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
• міжнародне співробітництво в галузі охорони праці, використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Національна програма поліпшення сіпану безпеки, гігієни праці та ви¬робничого середовища на 1996— 2000 роки (постанова Кабінету Міністрів України від 2 листопада 1996 р. № 1345) розроблена відповідно до За¬кону України «Про охорону праці».
Головною метою Національної програми є удосконалення державної системи управління охороною праці, яка сприяла б вирішенню питань організаційного, матеріально-технічного, наукового та правового забез¬печення робіт у галузі охорони праці, запобіганню нещасним випад¬кам, професійним захворюванням, аваріям і пожежам.
В Закон України «Про пожежну безпеку» від 17 грудня 1993 року проголошує, що забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною части¬ною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, на¬ціонального багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні основи забез-печення пожежної безпеки на території України, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі незалежно від виду їх діяльності та форм власності.
Закон України «Про дорожній рух» визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів — учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання.
Зокрема, в статті 14 визначені права та обов 'язки учасників дорожнього руху. Учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, ву¬лиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та переве¬зення вантажів за допомогою транспортних засобів. До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, пого¬ничі тварин.
Учасники дорожнього руху мають право на:
* безпечні умови дорожнього руху, на відшкодування збитків, завданих внас¬лідок невідповідності стану автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів ви¬могам безпеки руху;
* вивчення норм і правил дорожнього руху;
* отримання від гідрометеорологічних, дорожніх, комунальних та інших орга¬нізацій, а також органів Державтотспекції Міністерства внутрішніх справ України інформації про умови дорожнього руху.
Учасник дорожнього руху може оскаржити дію працівника органів Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України у разі по¬рушення з його боку чинного законодавства.
Учасники дорожнього руху зобов'язані:
> знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху;
> створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і гро¬мадянам;
> виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Згідно з Законом «Про цивільну оборону України» від 3 лютого 1993 року кожен має право на захист свого життя і здоров'я від наслідків аварій, катастроф, пожеж, стихійного лиха та на вимогу гарантій за¬безпечення реалізації цього права від Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, керівниц¬тва підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Держава як гарант цього права створює систему цивільної оборони, яка має своєю метою захист населення від небезпечних наслідків аварій і катастроф техногенного, екологічного, природного та воєнного характеру.
У статті 1 проголошено, що цивільна оборона України є держав¬ною системою органів управління, сил і засобів, що створюється для організації і забезпечення захисту населення від наслідків надзви¬чайних ситуацій техногенного, екологічного, природного та воєн¬ного характеру.
Завданнями цивільної оборони України є:
запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походжен¬ня і запровадження заходів щодо зменшення збитків та втрат у разі аварій, катастроф, вибухів, великих пожеж та стихійного лиха;
оповіщення населення про загрозу і виникнення надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи та постійне інформування його про наявну обстановку;
захист населення від наслідків аварій, катастроф, великих пожеж, стихій¬ного лиха та застосування засобів ураження;
організація життєзабезпечення населення під час аварій, катастроф, сти¬хійного лиха та у воєнний час
організація і проведення рятувальних та інших невідкладних робіт у райо¬нах лиха і осередках ураження;
створення систем аналізу і прогнозування управління, оповіщення і зв'язку, спостереження і контролю за радіоактивним, хімічним і бактеріологіч¬ним зараженням, підтримання їх готовності для сталого функціонування у надзвичайних ситуаціях мирного і воєнного часів;
підготовка і перепідготовка керівного складу цивільної оборони, її органів управління та сил, навчання населення вмінню застосовувати засоби індивідуаль¬ного захисту і діяти в надзвичайних ситуаціях.
Закон України «Про захист людини від впливу іонізуючих ви¬промінювань» від 14 січня 1998 року спрямований на забезпечення захисту життя, здоров'я та майна людей від негативного впливу іоні¬зуючих випромінювань, спричиненого практичною діяльністю, а також у випадках радіаційних аварій, шляхом-виконання запобіж¬них та рятувальних заходів і відшкодування шкоди.
У статті 3 проголошені права людини на забезпечення захисту від впливу іонізуючих випромінювань: «Кожна людина, яка про¬живає або тимчасово перебуває на території України, має право на захист від впливу іонізуючих випромінювань. Це право забез¬печується здійсненням комплексу заходів щодо запобігання впли¬ву іонізуючих випромінювань на організм людини вище встановлених дозових меж опромінення, компенсацією за перевищення встановлених дозових меж опромінення та відшкодуванням збитків, заподіяних внаслідок впливу іонізуючих випромінювань».
Регіональна програма захисту населення від впливу іонізуючих ви¬промінювань (стаття 12) розробляється згідно з щорічною оцінкою стану захисту людини від впливу іонізуючих випромінювань на відповідній території і повинна включати такі заходи:
пошук і виявлення джерел та шляхів, що спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину;
реалізація заходів щодо знешкодження джерел і шляхів, які спричиняють вплив іонізуючих випромінювань на людину, та (або) захисту від цього впливу людини;
впровадження пунктів радіаційного контролю продуктів харчування на рин¬ках і в інших місцях їх масової реалізації;
організація постів індивідуальних дозиметричних вимірювань згідно з нор¬мативами, визначеними відповідними центральними органами виконавчої влади;
надання населенню безоплатних консультацій з питань захисту від впливу іонізуючих випромінювань, радіаційного контролю, дезактивації предметів побу¬ту та захоронення побутових радіоактивних відходів;
прокат, ремонт, атестація та обслуговування побутових приладів радіа¬ційного контролю;
створення умов для проведення дозиметричних обстежень, радіометричних та дезактиваційних робіт на замовлення населення, та умов для збирання і захо¬ронення побутових радіоактивних відходів.
Також в цьому законі розглядається забезпечення захисту людини від впливу радіонуклідів, що містяться в продуктах харчування, продо¬вольчій сировині та питній воді.
Еколого-правове регулювання ґрунтується на нормах Зако¬ну України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25 червня 1991 року, який передбачає мету, завдання, принципи та механізми забезпечення ефективного природокористування, охорони довкілля, забезпечення екологічної безпеки.
У Законі визначені принципи охорони навколишнього середовища:
пріоритетність вимог екологічної безпеки;
гарантування екологічно безпечного становища для життя та здоров'я людей;
екологізація матеріального виробництва;
науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства;
збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього середовища, формування у населення екологічного світогляду;
науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє середовище;
стягнення плати за спеціальне використання природних ресурсів, за забруд¬нення навколишнього природного середовища та зниження якості природних ре¬сурсів;
вирішення проблем охорони навколишнього природного середовища на основі широкого міжнародного співробітництва.
Закон закріплює екологічні права та обов'язки громадян України:
право на безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище;
участь в обговоренні проектів законодавчих актів, матеріалів щодо розмі¬щення та реконструкції об'єктів, які можуть негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища;
участь у .проведенні громадської екологічної експертизи;
одержання повної і достовірної інформації про стан навколишнього природ¬ного середовища та його вплив на здоров’я населення;
право на подання до суду позовів до державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян про відшкодування збитків, заподіяних їх здоров’ю та майну внаслідок негативного впливу на навколишнє природне середовище.
Громадяни України зобов'язані:
берегти природу, охороняти, раціонально використовувати її багатства, здійснювати діяльність із додержанням вимог екологічної безпеки, екологічних нормативів;
не порушувати екологічні права та законні інтереси інших суб'єктів;
вносити плату за спеціальне природокористування;
компенсувати шкоду, заподіяну забрудненням та іншим негативним впли¬вом на навколишнє природне середовище.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середо¬вищам визначає поняття екологічної безпеки та заходи щодо її за¬безпечення, екологічні вимоги до розміщення, проектування, будів¬ництва, реконструкції, введення в дію підприємств та інших об'єктів, застосування мінеральних добрива засобів захисту рослин, токсичних хімічних речовин; передбачає заходи щодо охорони навколишнього природного середовища від шкідливого біологічного впливу, шкідли¬вого впливу фізичних факторів та радіоактивного забруднення, від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами.
Закон передбачає, що в Україні громадянам гарантується право загаль¬ного використання природних ресурсів для задоволення життєво необхід¬них потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо).
Верховною Радою України були прийняті закони щодо охорони довкілля:    Закон України «Про охорону атмосферного повітря» від 16 жовтня 1992 року. Закон України «Про природно-заповідний фонд України» від 16 червня 1992 року. Закон України «Про тваринний світ» від 3 березня 1993 року. Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 року. Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року. Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» від 30 червня 1995 року.
Закон України «Про захист рослин» від 14 жовтня 1998 року. Закон України «Про рослинний світ» від 19 січня 1999 року.
Охорона і використання окремих природних ресурсів регулюються відповідними кодексами. Так, охорона і використання земель регулю¬ються Земельним кодексом України (1992); охорона і використання надр — Кодексом про надра України (1994); охорона і використання вод — Водним кодексом (1995); охорона і використання лісів — Лісо¬вим кодексом України (1994).
Підзаконними актами служать нормативно-правові акти державних органів України. Вони видаються на основі законодавчих актів. На¬самперед, це постанови та розпорядження Кабінету Міністрів Украї¬ни: «Про затвердження порядку визначення плати і стягнення платежів за забруднення навколишнього природного середовища» (1992), «Про затвердження Положення про державний моніторинг навколишнього природ¬ного середовища» (1993), «Про затвердження концепції охорони та відтво¬рення навколишнього природного середовища Азовського та Чорного морів» (1998), «Про затвердження Положення про Державний фонд охорони навколишнього природного середовища» (1998), «Про Комплексну програму поводження з радіоактивними відходами» (1999).

Управління та нагляд за безпекою життєдіяльності

Контроль за дотриманням законодавства щодо безпеки життєдіяль¬ності в Україні здійснюють різні державні та громадські організації. Серед них державні органи загальної, спеціальної та галузевої компетенції.. До першої групи органів належать Верховна Рада, Кабінет Міністрів, виконавчі комітети місцевих рад народних депутатів, місцеві адмініст-рації.
Державні органи спеціальної компетенції уповноважені контролювати діяльність підприємств, установ, організацій і громадян з питань охорони праці, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища.
* Державне управління охороною праці в Україні здійснюють:
Кабінет Міністрів України;
Міністерство праці та соціальної політики України;
міністерства та інші центральні органи державної виконавчої влади;
місцева державна адміністрація, місцеві Ради народних депутатів.
Кабінет Міністрів України забезпечує:
реалізацію державної політики в галузі охорони праці;
затверджує національну програму щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища;
визначає функції міністерств, інших центральних органів державної вико¬навчої влади щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та нагляду за охо¬роною праці;
визначає порядок створення і використання державного, галузевих і регіо¬нальних фондів охорони праці.
Для розробки і реалізації цілісної системи державного управління охороною праці при Кабінеті Міністрів України створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює віце-прем'єр-міністр України.
Державний комітет України по нагляду за охороною праці:
здійснює, комплексне управління охороною праці на державному рівні, реалі¬зує державну політику в цій галузі;
розробляє за участю міністерств, інших центральних органів державної ви¬конавчої влади та профспілок національну програму поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання;
координує роботу міністерств, інших центральних органів державної вико¬навчої влади, місцевої державної адміністрації та об'єднань підприємств у галузі безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;
опрацьовує і переглядає спільно з органами праці, статистики і охорони здоров’я систему показників обліку умов і безпеки праці;
бере участь у міжнародному співробітництві з питань охорони праці, вив¬чає, узагальнює і поширює світовий досвід у цій галузі, організовує виконання міжнародних договорів і угод з питань безпеки, гігієни праці та виробничого се¬редовища;
одержує від міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, місцевої державної адміністрації та підприємств інформацію, необхіднудля виконання покладених на нього завдань.
Міністерство праці та соціальної політики України:
здійснює державну експертизу умов праці;
визначає порядок та здійснює контроль за якістю проведення атестації робочих місць щодо їх відповідності нормативним актам про охорону праці;
бере участь у розробці нормативних актів про охорону праці.
Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контро¬лю за цією роботою в центральному апараті міністерств та інших цен¬тральних органах державної виконавчої влади створюються служби охорони праці.
Реалізація державної політики охорони здоров’я покладається на органи державної виконавчої влади. Особисту відповідальність за неї несе Президент України. Президент Украї¬ни у своїй щорічній доповіді Верховній Раді України передбачає звіт про стан реа-лізації державної політики в галузі охорони здоров'я. Президент України виступає гарантом права громадян на охорону здоров'я, забезпечує виконання законодавства про охорону здоров’я через систему органів державної виконавчої влади, проводить у життя державну політику охорони здоров’я та здійснює інші повноваження, передбачені Конституцією України.
Кабінет Міністрів України
• організовує розробку та здійснення комплексних і цільових загаль¬нодержавних програм;
• створює економічні, правові та організаційні механізми, що сти¬мулюють ефективну діяльність в галузі охорони здоров'я;
• забезпечує розвиток мережі закладів охорони здоров'я;
• укладає міжурядові угоди і координує міжнародне співробітниц¬тво з питань охорони здоров'я, а також в межах своєї компетенції;
• здійснює інші повноваження, покладені на органи державної ви¬конавчої влади в галузі охорони здоров'я.
Міністерства, відомства та інші центральні органи державної вико¬навчої влади в межах своєї компетенції розробляють програми і про¬гнози в галузі охорони здоров'я, визначають єдині науково обґрунто¬вані державні стандарти, критерії та вимоги, що мають сприяти охо¬роні здоров'я населення, формують і розміщують державні замовлення з метою матеріально-технічного забезпечення, галузі, здійснюють дер¬жавний контроль і нагляд та іншу виконавчо-розпорядчу діяльність в галузі охорони здоров'я.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної вико¬навчої влади в галузі охорони здоров'я є Міністерство охорони здоров'я України, компетенція якого визначається положенням, що затвер¬джується Кабінетом Міністрів України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу становлять органи, установи і закла¬ди санітарно-епідеміологічного профілю Міністерства охорони здоров'я України, відповідні установи, заклади, Частини і підрозділи Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Державного комітету у справах охорони державного кордо¬ну України, Служби безпеки України.
Спеціально уповноваженим центральним органом державної виконав¬чої влади, що здійснює контроль і нагляд за додержанням санітарного законодавства, державних стандартів, критеріїв та вимог, спрямованих на забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення, є Міністерство охорони здоров'я України.
Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює голов¬ний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров'я України, який призначається на посаду і звільняєть¬ся з неї Кабінетом Міністрів України.
Основними напрямами діяльності державної санітарно-епідеміоло¬гічної служби є:
здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду;
визначення пріоритетних заходів у профілактиці захворювань, а також у охороні здоров’я населення від шкідливого впливу на нього факторів навколишнь¬ого середовища;
вивчення, оцінка і прогнозування показників здоров’я населення залежно від стану середовища життєдіяльності людини, встановлення факторів навколиш¬нього середовища, що шкідливо впливають на здоров’я населення;
підготовка пропозицій щодо забезпечення санітарного та епідемічного бла-гополуччя населення, запобігання занесенню та поширенню особливо небезпечних (у тому числі карантинних) та небезпечних інфекційних хвороб;
контроль за усуненням причин і умов виникнення і поширення інфекційних, масових неінфекційних захворювань, отруєнь та радіаційних уражень людей;
державний облік інфекційних і професійних захворювань та отруєнь;
видача висновків державної санітарно-гігієнічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;
встановлення санітарно-гігієнічних вимог до продукції, що виробляється з відходів, та видача гігієнічного сертифіката на неї;
методичне забезпечення та здійснення контролю під час визначення рівня небезпечності відходів.
Керівництво цивільною обороною України відповідно до її побудо¬ви покладається на Кабінет Міністрів України, міністерства, інші цен¬тральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Респуб¬ліки Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, ус¬танов і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.
Начальником Цивільної оборони України є Прем'єр-міністр Украї¬ни, а його заступником — керівник міністерства з питань надзвичай¬них ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобиль¬ської катастрофи.
Безпосереднє виконання завдань цивільної оборони здійснюється постійно діючими органами управління у справах цивільної оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій силами та службами цивільної оборони.
Кабінет Міністрів України:
забезпечує здійснення заходів щодо попередження надзвичайних ситуацій та ліквідації їх наслідків
розподіляє міста і території за групами, а юридичних осіб — за категоріями щодо реалізації заходів з цивільної оборони
створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний час, а також визначає їх обсяг і порядок використання
вживає заходів щодо забезпечення готовності органів управління у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах надзвичайних ситуацій
створює єдину систему підготовки органів управління у справах цивільної оборони, сил цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій
визначає порядок створення спеціалізованих   професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань
задовольняє мобілізаційні потреби військ, органів управління у справах цивільної оборони та установ цивільної оборони
Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захис¬ту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:
забезпечує здійснення державної політики у сфері цивільної оборони, захисту населення і місцевостей від наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;
організовує розроблення і здійснення відповідних заходів з цивільної оборони;
керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивіль¬ної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони; .
здійснює контроль за виконанням вимог цивільної оборони, станом готовності сил і засобів цивільної оборони, проведенням рятувальних та інших невідкладних робіт у разі виникнення надзвичайних ситуацій;
координує діяльність центральних органів виконавчої влади. Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків надзвичай¬них ситуацій, проведення пошуку і рятування людей;
здійснює оповіщення населення пре загрозу виникнення або виникнення над¬звичайної ситуації;
забезпечує належне функціонування відомчих територіальних і локальних систем оповіщення;
здійснює навчання населення, представників органів управління і сил цивіль¬на} оборони з питань захисту і дій у надзвичайних ситуаціях;


Вы здесь » nasha_grupa » Лекции » Лекции по ОБЖД


Рейтинг форумов | Создать форум бесплатно © 2007–2017 «QuadroSystems» LLC